Перехідне правосуддя включає чотири напрямки:
- притягнення винних до відповідальності;
- відшкодування жертвам;
- право на правду;
- гарантії неповторення конфлікту.
Усі вони мають реалізовуватися комплексно та синхронно.
Водночас під час пресподії спікери акцентували саме право на правду. Як підкреслив співавтор дослідження Олег Мартиненко, право на правду є центральною ланкою перехідного правосуддя, оскільки створює “моральне підґрунтя” для побудови стійкого миру. Саме тому у багатьох документах ООН та європейських інституцій перехідне правосуддя використовується як синонім “роботи з минулим”.
Про те, яку роль виконує діалог у цій роботі, розповіла Тетяна Кисельова – співавторка дослідження та голова Центру досліджень медіації та діалогу Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
Зокрема, зауважила вона, потрібно говорити про “правди” у множині, бо це процес знизу догори. Спочатку варто пропрацювати всі суспільні наративи через діалог і лише потім (можливо) виникне певний метанаратив про події збройного конфлікту. Але такий метанаратив не можна спустити згори, інакше наслідком буде зростання суспільної напруги.
Водночас, як вважає Тетяна Кисельова, Україна має велику перевагу, адже в нас є професійні спільноти медіаторів та фасилітаторів й діалоги вже працюють.
У застосуванні до перехідного правосуддя вони виконують три головні функції – є інструментом консультацій, інклюзивного ухвалення рішень, примирення та формування суспільних наративів. Діалоги здатні посилити стійкість та спроможність українського суспільства, переконана дослідниця.
У доповіді ще однієї співавторки дослідження, конфліктологині, члена мережі Глобальне партнерство з запобігання збройним конфліктам (GPPAC) Ірини Ейгельсон йшлося про значення діалогів для меморіалізації, яка також є частиною перехідного правосуддя.
Меморіалізація може фокусуватися на різних моментах. Приміром, на правах людини та їх порушенні під час війни, формуванні політичної нації та захисті суверенітету держави або пошуку об’єднавчого наративу.
Без діалогу неможливо дійти суспільної згоди про те, що і кого пам’ятати (а про що – забути), у який спосіб вшановувати жертв та героїв та, зрештою, хто має бути залучений до розробки політики пам’яті.
За словами експертки, варто не забувати про роль медіа: від того, як журналісти говоритимуть про події війни, її жертв та злочинців, великою мірою залежатиме суспільне сприйняття перехідного правосуддя.
На думку голови Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича, право на правду – це також право на історичну пам’ять. Недаремно авторитарні режими приховували пам’ять про злочини або викривлювали минуле.
“Війна за пам’ять” точиться й досі, проявляючись, зокрема, у спробах деяких політиків переглянути події новітньої історії України або взагалі прибрати згадки про них зі шкільних підручників.
Оксана Довгополова, яка керує проєктом публічної історії “Минуле/Майбутнє/Мистецтво” підтвердила, що саме питання минулого є найскладнішими у діалоговому процесі. Крім того, проблемою є те, що в Україні відсутні практики постійних публічних дискусій.
Але, як показує досвід пані Оксани, полем для спільної роботи, а отже, й діалогу може бути поле “мистецтва, що запитує”. Мета – спільна візія майбутнього, яка можлива попри всі відмінності.
Право на правду походить з права на доступ до інформації та права на свободу вираження поглядів, відзначив координатор Центру Документування УГСПЛ Олексій Біда.
В умовах гібридної війни країна-агресор вдається до інформаційного втручання, спотворюючи факти про сучасний конфлікт та переписуючи історію.
На думку експерта, Україні варто звернути увагу на досвід інших постконфліктних країн, де були створені Комісії правди – спеціальні інститути перехідного правосуддя. Їх діяльність має бути максимально інклюзивною та залучати громадян до забезпечення права на правду і пам’ять.
Відповідаючи на запитання учасників, експерти торкнулися ще однієї гострої проблеми – свідомих маніпуляцій самими поняттями “діалог” та “примирення” як засобу інформаційного впливу.
“Сучасна пропаганда не нав’язує якусь точку зору – вона сіє сумніви та розмиває правду”, - зазначив керівник робочої групи Національної платформи “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію”, політолог Олег Саакян.
Отже, на часі – дослідження на перетині діалогів та інформаційної безпеки.
Дослідження “Діалог в моделі правосуддя перехідного періоду: особливості і функції” здійснене за ініціативи Національної платформи та підтримки Європейського союзу у партнерстві з Центром досліджень медіації та діалогу Національного університету “Києво-Могилянська академія” й Українським незалежним центром політичних досліджень.
З повною версією можна ознайомитися за посиланням.