Ми в медіа

Передвісник кінця Росії

Чому ця подія є важливою для України та може стати таким собі «чорним лебедем» із катастрофічними наслідками для Росії?

Нещодавно у Bloomberg з посиланням на джерела у найвищих керівних колах ЄС проаналізували варіанти майбутнього розвитку подій після 100 днів війни, розв’язаної росією проти України. Відповідно до наявної інформації, росія використала більшу частину свого потенціалу, тому через декілька місяців країна-агресор буде змушена уповільнити свій наступ, а згодом — повернутися до ідеї із загальною мобілізацією.

Чому ця подія є важливою для України та може стати таким собі «чорним лебедем» із катастрофічними наслідками для росії?

Попри те, що на росії вже декілька місяців поспіль триває прихована мобілізація, залучати до тамтешньої армії бодай якихось мотивованих та фахових спеціалістів стає дедалі важче. З останніх свідчень цього — підняття граничного віку для контрактників із 45 до 65 років. Логіка затяжної війни підштовхує кремль до оголошення загальної мобілізації — заздалегідь дуже небезпечного для всієї владної вертикалі процесу, який підриває саму ідеологічну основу розпочатої 24 лютого повномасштабної війни проти України, названої в самій рф «спеціальною операцією».

Ми достеменно не знаємо, яким є справжнє ставлення росіян до мобілізації і до чого це призведе. Проте, за аналогією із шахами, російська влада, хоч і не грає за правилами, цілком прогнозовано опинилася в ситуації цугцвангу — ситуації, коли будь-який хід гравця веде до погіршення його становища. І загальна мобілізація на росії і є тим самим кроком, що лише погіршить позиції кремлівської влади.

Трансформувати підтримку населення дій російської влади у такий же високий рівень мобілізаційного ресурсу буде вкрай важко й болісно, а скоріше — неможливо. Демобілізоване суспільство, як назвав би його Гліб Павловський, не здатне до активної позиції, вона не передбачена базовими налаштуваннями путінської росії. Їм вдалося всадити більшість населення перед телевізором на підтримку війни, але не на участь у ній, а це — «дві великі різниці».

Таким чином, стратегічно росія вже програла. Це ще не означає нашої перемоги, але створило простір для неї в майбутньому, простір який нам ще слід вибороти. На початку червня на 100-й день війни ми увійшли на інший етап війни, в якому йдеться не лише про війну на фронтах — але, й в тому числі, про війну тилів та війну стійкостей.
Це про те, чия система — соціальна, політична, фінансова, економічна, воєнна — виявиться стійкішою, а, отже, витривалішою і здатною дожити до моменту перемоги.

Інтрига полягає у тому, що росія наступили на граблі проблеми, що складає суть їхньої вітальної парадигми, — вони не визнають існування самого суспільства. У путінської росії немає опори у вигляді розгалуженого та дієвого громадянського суспільства, яке розуміє, чому і для чого потрібно воювати. Адже йти на ризик втратити життя за умовно поцуплений унітаз — готові далеко не всі росіяни, хоча таких серед рашистської біомаси вистачає, але вони кінечний товар, кінечний якраз цими днями.

Як росія втратила підґрунтя у вигляді власного громадянського суспільства? Все відбувалося поступово — й мало власні ідеологічні та історичні передумови.

Росія — країна зворотного карго-культу. Карго-культ — релігійна течія мешканців Меланезії (сукупність острівних груп в Тихому океані з населенням більш ніж 6,5 млн осіб), яка особливо сильно набула поширення після Другої світової війни — адже острів'яни вірили, що привезена США під час Тихоокеанської кампанії величезна кількість товарів для оснащення солдатів та військових сил у протистоянні з тодішньою Японією, продовжить з’являтися, якщо імітувати події, будувати відповідні споруди чи мавпувати поведінку тодішніх американських військових вже після закінчення війни. Через низький рівень обізнаності та культурного обміну, острів'яни не могли пояснити іншого джерела походження такої «манни небесної», окрім божественного, тому й вдавалися до специфічних релігійних ритуалів.

Іншими словами — йдеться про мавпування форми, без розуміння самої суті походження певних явищ. Це саме робила й росія зразка до 2008-го року: в них наче і вибори відбувалися, досі існує двопалатний парламент, була навіть спроба зобразити «ротацію влади» (йдеться про президентський термін Дмитра Мєдвєдєва) — тобто, по формі росія мавпувала демократичні процедури, які насправді жодного дня не працювали, адже був повністю відсутній ціннісний компонент, на яких вони ґрунтуються. Водночас росіяни продовжували жити за своїми власними «ціннісними орієнтирами», серед яких процвітали «рєшалово», бандитизм, непотизм, та інші форми гібридно-корупційного та фсбшного-кримінального управління процесами.

Оскільки імітація форми не призвела до бажаного результату життя, зовнішнього визнання та ефективності управління, росія почала формувати власне ідеологічне підґрунтя, умисно знецінюючи ці самі цінності.

Поступово, з різними «відхиленнями» у часі, російська верхівка спочатку на внутрішньому рівні вдалася до пояснення змін у ціннісних орієнтирах за принципом зворотного карго-культу. Мовляв, це й в країнах із розвиненою демократією їхні процедури та цінності не працюють, вони лише фасад, а реальність інакша. Тоді як росія все робить правильно і йде своєю особливою «стежиною демократії», суверенної, як її описував Сурков. Тоді суспільство має бути демобілізованим та виключно об'єктом, інакше ним скористається хтось інший.

Росія заперечує саме існування суспільства, демократичних цінностей, які люди готові обороняти та дотримуватися. Революції, рішення суспільства, самоорганізація — на їхню думку, це продукт чиїхось прихованих планів, які лише оформленні в демократичну обгортку. Це й є зворотній карго-культ. В росії під демократією розуміється жорстка вертикаль ухвалення рішень, яка начебто продиктована міфологічно-сакральною «волею більшості».

Росія фатально помилилася розпочавши повномасштабну війну з Україною. Адже відчувши запаморочення від «успіхів» своєї «моделі демократії» й слабкості «лицемірної західної», російська владна верхівка, маючи величезну армію та пропагандистську машину, вирішила розпочати наступ на державу Україна, яка об'єктивно мала значно слабший вигляд. Та йдучи на битву з державою, вона опинилася в двобої із згуртованим українським суспільством, частина якого вже готова захищати демократичні цінності та свій спосіб життя зі зброєю в руках, що викликало захоплення та підтримку світу. Для кожного з нас — це те «своє», за що готовий йти до кінця. А відчувши цей поклик до захисту серед побратимів-співгромадян, українці ще більше мобілізувалися кожен на своєму місці.

Суспільство згуртувалося у потужний волонтерський рух, першими зголосилися стати кістяком Територіальної оборони, спонукає й надає підтримку вірних рішень органам влади, які місцями демонструють небачену раніше ефективність.

Саме тому, всі лінійні аналізи цієї війни передбачали нашу поразку ще багато місяців тому, а наші можливості для протистояння виявилися ширшими, ніж у росіян. Їхній мобілізаційний ресурс, зрештою, захлинеться. Певний час єдиною мотивацією будуть залишатися автоматні черги та кавказькі кинджали загороджувальних загонів «кадирівців», й це стане передвісником кінця.

Росії вже не вдалися всі три бліцкриги — провалилося захоплення всієї України, не вдалася кампанія по оточенню та захопленню Києва, зазнала поразки стратегія швидкого захоплення сходу України. Звісно, недооцінювати ворога не варто, але ще гірше — переоцінювати себе.

Наша стійкість та наша перемога буде так само багаторівневою. Окрім успіхів на фронті, одним із здобутків є наша єдність та згуртованість, які трансформувалися у ефективність, розподіленість та швидкість в ухваленні рішень та дій. Не втратити цей потенціал, не допустити відкату, розвинути його й зробити новою нормою, основою для подальшого успішного розвитку в родині європейських держав — буде нашою наступною важливою внутрішньою Перемогою над негативними рисами тієї України, яка існувала до 24 лютого 2022 року!

"НВ"