Низові практики громадянського суспільства України у відповідь на широкомасштабну агресію РФ
Мета цього дослідження — максимально точно показати реальність низових практик громадянського суспільства, спрямованих на подолання викликів широкомасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, зокрема провести первісний аналіз акторів, діяльності й ризиків кожної виявленої практики, а також напрацювати рекомендації щодо цих питань для таких акторів: (1) міжнародні міжурядові організації, зокрема ООН, ЄС, ОБСЄ; (2) міжнародні неурядові організації та індивідуальні консультанти; (3) донорські установи; (4) органи центральної і місцевої влади України. В основі аналізу — конфліктологічні підходи.
У дослідженні проаналізовано 10 практик:
1) спротив населення на тимчасово окупованих територіях;
2) евакуація населення й цивільних об’єктів;
3) локальні перемовини з російськими військовими;
4) гуманітарна допомога;
5) забезпечення житлом, організація шелтерів;
6) забезпечення психологічними й конфліктологічними послугами;
7) забезпечення освітніми послугами;
8) використання артінструментів у відповідь на агресію;
9) документування злочинів, скоєних під час російської агресії на території України;
10) координація допомоги військовим формуванням України.
Напрацьовані такі рекомендації:
- Необхідна термінова, але продумана й системна підтримка мереж громадянського суспільства, включно з психологічною підтримкою й реабілітаційними заходами для волонтерів.
2. Така підтримка з боку держави й донорів повинна зберігати наявну структуру й логіку мереж шляхом наповнення їх необхідними ресурсами; підсилення спроможності й професійного рівня, поступового заміщення волонтерської діяльності професійною саме таким чином, як це бачать місцеві актори, без нав’язування тих або інших моделей, процедур чи принципів.
3. Окрім підтримки мереж громадянського суспільства, допомога має переорієнтуватися з термінового реагування й заміщення функцій держави на розвиток, відновлення і модернізацію економіки й суспільства, відновлення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування.
4. Необхідно розпочати системну роботу з протистояння поляризації всередині українського суспільства, підвищення його згуртованості, стійкості і єдності вже під час гарячої фази, зокрема через системи психологічної і конфліктологічної підтримки, роботи з травмою, здійснення збалансованої й продуманої інформаційної політики.
5. Необхідно приділити увагу комунікації зворотного зв’язку вдячності за допомогу від українського суспільства країнам-партнерам і їхнім громадянам.
6. Необхідна краща координація діяльності донорів, держави й громадянського суспільства, зокрема між громадами на регіональному рівні й національним рівнем, задля запобігання явищам дублювання діяльності, постачання зайвої або непотрібної допомоги, розпродажу і махінацій з гуманітарною допомогою тощо.
7. Попередні висновки дослідження підтримують гіпотезу про часткове підвищення довіри громадянського суспільства до держави під час війни, що має максимально підтримуватися донорами й самою державою.
8. Громадянське суспільство подекуди досягло значного рівня взаєморозуміння з органами влади і зниження рівня бюрократизованості державних процедур; це необхідно зафіксувати (можливо, у дослідженні) й утримати для подальшої оптимізації управлінських процесів.
9. Необхідна робота з відновлення довіри до великих міжнародних організацій шляхом проведення розслідування негативних фактів, які сталися в перші тижні широкомасштабного вторгнення Росії, і комунікації результатів розслідування для українського громадянського суспільства й особливостей мандата цих організацій.
10. Задля підвищення ефективності необхідно зменшити рівень бюрократизованості роботи міжнародних організацій і донорів, пришвидшити й спростити процеси реструктуризації поточних проєктів на інші потреби, конкурсних відборів і звітування.
Ознайомитися з текстом можна за посиланням.