Очікування швидкого завершення війни – найбільший ризик 2025 року, – підсумки відкритої дискусії
9 січня 2025 року відбулося публічне обговорення “Важкий 2024 рік та непрогнозований 2025: ключові загрози та очікування”, яке організувала Національна платформа стійкості та згуртованості.
Модерував захід журналіст Андрій Куликов.
Перша панель була присвячена підсумкам та урокам 2024-го, зокрема, наслідкам повномасштабної війни для українського суспільства з огляду на його стійкість та опірність. Дискусія розпочалася виступом співзасновниці Національної платформи Юлії Тищенко.
Вона зазначила, що сьогодні ми очікуємо миру, але знаходимося в ситуації стратегічної невизначеності. Національна платформа ставить питання, який мир нам потрібен. Звісно, що стійкий та справедливий, але, крім цього й безпечний, коли рішення, ухвалені на зовнішньому та внутрішньому треках, не розхитують Україну зсередини.
Один з головних підсумків 2024 року – ми вистояли. До того ж соціологічні дослідження засвідчують непогану ситуацію із соціальною згуртованістю на горизонтальному рівні. Водночас війна залишається певним тригером, й тому важливо, щоб суспільство зберегло цю згуртованість і не “скотилося” до пошуку внутрішніх ворогів.
Директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха наголосив, що стійкість є складною категорією. Насамперед вона передбачає терпіння. У 2022 році майже 70 % респондентів відповіли, що більшість людей з їх оточення готові терпіти складнощі війни стільки, скільки завгодно. Не готові – лише 4 %.
У 2024 році показники були менш оптимістичні. Готових терпіти скільки завгодно було 43 % респондентів, терпіти обмежений час – 26 %, не готових – 14 %.
Друга складова стійкості – так зване “совладання”. Тут ключове питання, чи може людина впоратися зі складною ситуацією, або переживає дистрес, який “руйнує” її здатність до діяльності та психологічну стабільність. Рівень дистресу, на жаль, зростає: від 12-13 % у 2022 році до близько 27 % у 2024-му.
Нарешті третім компонентом стійкості є дієвість, яка щільно пов’язана з готовністю особистості взяти відповідальність на себе. Соціолог зауважив, що українці переважно є екстерналами, які схильні перекладати відповідальність на інших (президента, ЗСУ тощо), але у динаміці екстерналів меншає.
У підсумку українці тримаються, вірять у Перемогу, відчувають особисту відповідальність, але втрачають психологічну стійкість.
Зовнішній мир – це великою мірою “проєкція” або наслідок внутрішнього миру. Про це сказав о. Георгій Коваленко, ректор Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості. Він наголосив, що внутрішній мирний, спокійний стан, у якому можливо приймати зважені рішення, і є смиренням.
Отець Георгій також нагадав, що гасло нашої Перемоги зазначено на стінах Софійського собору в Києві: “Божа сила і Божа премудрість – Софія”. Адже сила не вимірюється лише кількістю озброєння, але має й метафізичний рівень – духовну силу народу. Так саме для Перемоги важливо відповісти на низку онтологічних питань, зокрема – навіщо ми тут, заради чого ми тут? І бути свідомими стратегічної мети: жити вільно на своїй землі.
Руслан Халіков, видавець, а зараз – військовослужбовець 12-ої бригади спеціального призначення “Азов” Національної гвардії України, згадав слова відомого філософа та психолога Віктора Франкла. Ті, хто ні на що не сподівається й лише страждає заради страждання, програють. Так само програють й ті, хто занадто сподіваються. А виграють ті, хто працюють і діють.
Для нас це означає готовність грати вдовгу. Там, де ми “підвисаємо”, стійкість втрачається. Як приклад можна згадати ворожу ІПСО з приводу необхідності провести вибори, інакше “влада нелегітимна”. Сьогодні ж одним з головних викликів є підваження, що “війна скоро закінчиться”. Але ті, хто так вважає, якраз й ризикують програти.
З іншого боку, на думку військового, 2024 рік приніс декілька позитивних змін. По-перше, наші політики навчилися працювати з республіканцями в США. По-друге, потужності та кількості російської армії українці можуть протиставити хитрість і нестандартність дій. Третя хороша тенденція – союзники почали вкладатися в нашу військову індустрію, а не лише надавати зброю. Також є зрушення в плані мобілізації, а саме – поширення рекрутингу, що дозволяє людині знайти своє місце у війську.
У 2024 році прийшло усвідомлення, що швидкої Перемоги не станеться, це “марафонська дистанція”. Такої думки дотримується регіональна координаторка Національної платформи у Чернівецькій області Наталія Нечаєва-Юрійчук. Вона відзначила, що зараз багато очікувань пов’язано з електоральними процесами за межами України. Йдеться не тільки про Дональда Трампа, але й про вибори у Румунії, яка межує з Чернівецькою областю.
Пані Наталія підкреслила, що їх прикордонний регіон є дуже уразливим до російських ІПСО, включно з тими, що відбуваються у європейських країнах-сусідах. Зокрема, щоб розколоти суспільство, ворог загострює історичні та релігійні питання. Тож ми маємо працювати з ними системніше, ніж росія.
Співзасновник Національної платформи Олег Саакян вважає, що від “спринту” 2022 року ми перейшли до усвідомлення затяжної війни й, отже, до “марафону”. Натомість 2025 рік передбачає “тріатлон” – нам треба вчитися чергувати “темпи”.
Важливим завданням є рух від очікувань до згуртованості в дії. І аналізуючи виклики, визначити пріоритетні внутрішні завдання, щоб у 2025 році на них зосередитися. Українська Перемога має перейти до регістру задач.
Українське суспільство потребує реконсолідації, а держава в цілому – реінституціоналізації, бо ручне управління себе вже вичерпало.
Упродовж повномасштабної війни українці спочатку гуртувалися навколо цілі вистояти, потім – знищити агресора. Сьогодні суспільство очікує, що “їх [росіян] змусять” поступитися. Що може прийти на заміну таким очікуванням? Політолог вважає, що 2025-ий має стати роком завершення епохи героїзму й переходом до рутинної роботи. Адже персональними надзусиллями конкретних людей долаються системні диcфункції у всіх сферах – від військової до проблем з електрикою.
Учасники другої панелі обговорювали прогнози на 2025 рік стосовно ключових викликів та засад української стійкості.
За словами Андрія Длігача, голови Ради коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України, найбільший виклик для України у 2025 році – це 2026 рік, до якого ми не готові.
Перша ключова проблема, яку відзначив експерт, – людський капітал, адже він є єдиним, що не відновлюється. 60% людей перебувають у депресії, 63% мають проблеми з ментальним здоров’ям, 84% молодих людей бажають виїхати з України, а нестача кадрів у бізнесі становить 34%.
Ще один потужний виклик – так зване “замирення”. Росія може використати його для посилення, а ми – витратити час на політичні суперечки. Важливо цього не допустити.
У стратегічному плані Україна має прагнути стати суб’єктом міжнародної політики. Експерт вважає, час говорити про “укроінтеграцію” Європи, бо завдяки нам вона може радикально посилитися.
Слід вибудовувати нову конкурентоспроможність, яка передбачає адаптивність, інноваційність та експорт безпеки. Також нам потрібна нова якість держави, й працювати доведеться в рамках дихотомії “безпека, але людиноцентричність”. Насамперед необхідно повністю змінити логіку рекрутингу та мобілізації, а також роботи правоохоронних органів.
Розмірковуючи про стійкість, Андрій Длігач наголосив, що українська економіка є більш спроможною, ніж російська, у якої залишилося внутрішнього ресурсу на 8 місяців. Росія не здатна фінансувати ведення технологічної війни.
“Нам потрібно бути стійкішими за росію. Це означає вищий темп технологізації війська”, – сказав експерт.
“Ми почали жити у світі, де головними термінами є крихкий, тривожний, нелінійний і незбагнений. Це світ Тампа, Путіна та інших політиків, які намагаються змінити міжнародні закони і договори. Вони прийшли з абсолютно новими принципами та викликами для світової спільноти”, – вважає Віктор Шлінчак, засновник та голова правління Інституту світової політики.
Визначаючи ключові виклики, експерт назвав не лише питання щодо президентства Дональда Трампа, але також результати виборів у Молдові, Румунії, Угорщині, Німеччині. На жаль, наші дипломатичні місії в цих країнах послаблені. Водночас Україна не має йти у фарватері США, але виробляти власну зовнішньополітичну стратегію.
Директор New Geopolitics Research Network та співзасновник Консорціуму оборонної інформації Михайло Самусь наголосив, що стійкість – це здатність нації протистояти негативним впливам й розвиватися згідно власних планів.
Україна тривалий час вважала себе “об’єктом”, який має вбудовуватися в національні інтереси інших країн. Але сьогодні сама Європа не розуміє, як розвиватися далі й чи має вона достатньо стратегічних компонентів, щоб протистояти росії без допомоги США. Мається на увазі система ППО, здатна збити російський “орєшнік”, далекобійна балістична зброя та власний ядерний потенціал, бо США у будь-який час можуть відмовитися від ядерної підтримки Європи.
Отже, ми маємо формувати розвиток, виходячи з власного плану посилення стійкості, бачити чітко мету та завдання. Михайло Самусь переконаний: неважливо, що відбувається ззовні, якщо ми знаємо, як поводитися. Внутрішня стійкість – найголовніша.
Дамоклів меч для України – це управлінська криза, яка стосується майже всіх сфер життя – від згортання децентралізації до “бусифікації”. Таку думку висловив політолог, доктор історичних наук Вадим Денисенко. Він вважає, що намагання розв’язати управлінську кризу політичними методами є помилкою, яка призводить лише до “кругообігу чиновників”.
Економічні та кадрові проблеми, діалог між владою, народом і медіа, а також бачення, як виглядатиме українське суспільство, не матимуть жодного значення, тому що ми ходимо по колу. І все більше заглиблюємося в управлінську кризу, вихід з якої сьогодні практично ніхто не хоче шукати.
Співзасновник Національної платформи Володимир Лупацій нагадав, що стійкість базується на трьох метафорах – опірність, адаптивність, здатність до самотрансформації. Ресурс останньої варто задіяти, аби ініціювати потрібні зміни без проведення виборів.
Експерт зауважив, що під час визначення головних ризиків регіональними експертами, найбільш впливовим вони назвали “мир за будь-яку ціну” або “замирення”, які несуть загрозу для соціальної згуртованості. Володимир Лупацій вважає, що в Україні має бути запроваджена інституціональна відповідальність за динаміку Індексу згуртованості, який вимірюється вже декілька років.
Також загрозою 2025 року залишається блекаут, який стосуватиметься лівобережжя України, або всієї країни, або просто може бути дуже тривалим – до тижня поспіль. Необхідний план дій/протокол на випадок найгіршого сценарію.
Загалом, вважає експерт, щоб відповісти на ключові виклики 2025 року, ми маємо перейти від лінійних підходів до багатовимірних.
Національна платформа стійкості та згуртованості започаткована у лютому 2018-го року. Наші стратегічні пріоритети – це стійкість держави та суспільства, згуртованість та єдність. За час своєї діяльності Національна платформа стійкості та згуртованості провела понад 100 публічних заходів на національному, регіональному та місцевому рівнях й залучила провідних міжнародних експертів з питань миробудування, перехідного правосуддя, інформаційної реінтеграції, соціальної згуртованості та національної єдності. Цей захід буде організований в рамках проєкту “Забезпечення стійкості України в умовах зростання ризиків та наслідків війни”, який реалізовується за фінансової підтримки Європейського Союзу.