Огляд міжнародного досвіду розбудови безбар’єрності для людей з інвалідністю: нові парадигми, підходи та методики

ВСТУП

Аналіз міжнародних практик політики у сфері забезпечення безбарʼєрності актуальний для України з огляду на процес планування відновлення, забезпечення стійкості українського суспільства під час війни, проведення євроінтеграційних реформ.

Політика безбарʼєрності передбачає формування та забезпечення стандартів доступу до громадського простору, товарів, послуг, публічних послуг, охорони здоровʼя, освіти та навчання (навчання впродовж життя) тощо для різних категорій громадян (люди з інвалідністю, люди старшого віку, молодь, жінки та чоловіки з дітьми, колишні військові (ветерани) з інвалідністю). Ідеться про застосування стандартів та інструментів, які б сприяли інклюзії, залученню, задоволенню потреб та інтеграції в суспільство представників вразливих груп.

Для України актуальний досвід формування та реалізації політики у сфері безбарʼєрності, зокрема створення умов для усунення барʼєрів і досягнення дійсної рівності для різних категорій громадян (представників вразливих груп). Уже ухвалено оновлену Національну стратегію із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року (оновлена 25.03.2025) та затверджено план заходів на 2025–2026 роки з її реалізації (затверджено 25.03.2025).

Під час визначення напрямів і завдань плану важливо брати до уваги підходи, ключові інструменти, напрями політики в цій сфері в різних країнах, досвід ЄС, політики міжнародних установ. Відповідний план має враховувати потреби українських цільових аудиторій (цільові аудиторії звіту: (а) ветерани з інвалідністю; б) люди старшого віку; в) жінки та чоловіки з інвалідністю; г) молодь; ґ) батьки з дітьми) в умовах війни, наслідків війни для вразливих
категорій населення.

Відповідно важливо виявити й проаналізувати ключові підходи, методики, філософію політики безбарʼєрності в різних країнах, а також дослідити основні загальні стандарти й підходи міжнародних інституцій (ООН, Рада Європи тощо). Окрім того, відповідно до Плану з приєднання до Європейського Союзу Ukraine Facility Україна зобов’язана транспонувати низку директив, у тому числі у сфері рівності та недискримінації, а також доступності середовища.

Підхід та методологія

В основі цього аналітичного огляду лежить кабінетне дослідження. У документі окреслено основні міжнародні й регіональні стандарти створення безбар’єрного простору. Власне, певною суперечністю є визначення терміна «безбар’єрність» та його зв’язок із терміном «доступність».

Як зазначено в підрозділі 1.1, автори пропонують вживати терміни «безбар’єрність» і «доступність» як синоніми, що, імовірно, накладатиме певні обмеження. Зі структури Національної стратегії із створення безбар’єрного простору на період до 2030 року випливає дещо ширше розуміння терміна «безбар’єрність», що охоплює не лише доступність товарів і послуг, але й подолання перешкод, а це ближче до визначення недискримінації, зокрема користування правами людини нарівні з іншими.

Посилання на повний текст дослідження