Розуміння миру, потенційної мирної угоди й можливих гарантій безпеки та ставлення до них
Цей звіт є частиною діяльності Національної платформи стійкості та згуртованості, громадянської ініціативи, започаткованої в лютому 2018 року (попередня назва — Національна платформа «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію»).
Діяльність Національної платформи спрямована на посилення національної стійкості України. Щоб цього досягти, необхідно забезпечити діалогові практики в суспільстві, надати пропозиції владі щодо вироблення відповідних політик, зокрема стосовно стійкості й соціальної згуртованості, а також забезпечити суспільну обізнаність у цих процесах. Ініціатива реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу в межах проєкту «Підтримка стійкості України та європейської безпеки шляхом діалогу».
Звіт базується на результатах закритих фасилітованих діалогів у Донецькій, Харківській, Херсонській, Чернівецькій та Запорізькій областях, проведених у березні 2026 року. Матеріал виявляє загальні тенденції та спірні теми в контексті потенційних варіантів мирної угоди, визначає, за яких умов можливе врегулювання має шанси стати суспільно прийнятним, політично легітимним і стабілізаційно спроможним.
Автори висловлюють подяку всім учасникам за вільний обмін думками, а за організацію обговорень — координаторам регіональної мережі: Андрію Романенку, Діані Бариновій, Дементію Білому, Наталії Нечаєвій-Юрійчук та Дмитру Арабаджиєву.
Укладачка звіту: Юлія Тищенко, співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості.
1. Загальний контекст
Дані, отримані під час регіональних закритих і фасилітованих діалогів, фіксують не стільки розподіл позицій за чи проти потенційного миру й угоди, скільки спільну зміну самого значення слова «мир» в актуальному суспільному сприйнятті. Мир має комплексний характер. Потенційна мирна угода оцінюється не за дипломатичною формою, а за змістом: чи зменшує вона безпекову загрозу, чи не легітимізує наслідки агресії і чи не винагороджує агресора, чи не відсуває питання справедливості та чи залишає Україні простір для стратегічного посилення і збереження армії, інтеграції у європейську систему безпеки та вступу до ЄС.
Така рамка свідчить про високий рівень суспільної недовіри до абстрактних політичних формулювань і про запит на конкретні наслідки, механізми й межі допустимого компромісу.
Спільною тенденцією для всіх регіонів є поєднання двох настанов, які, на перший погляд, виглядають суперечливо, але фактично співіснують: 1) прагнення зменшити втрати і зберегти життя; й одночасно 2) недовіра до будь-якого врегулювання, що може перетворитися на відкладену поразку або паузу перед новим циклом війни та російської агресії, а також послабить безпекову складову України. Ключовими критеріями прийнятності домовленостей стають не символічне завершення війни і не сам факт переговорів, а питання обороноздатності, суверенітету держави, правової визначеності, долі людей на тимчасово окупованих територіях, внутрішньої стійкості держави та спроможності суспільства витримати наслідки компромісу без руйнування довіри і згуртованості.
Відмінності й інтерпретації ситуації в регіонах проявляються передусім у точках входу в цю спільну рамку.
Прифронтові громади інтерпретують мир через категорії негайної фізичної безпеки, виживання і ризику повторної атаки навіть після формального припинення вогню. Регіони з досвідом тривалої окупації або переміщення сильніше артикулюють питання права на повернення, соціально-політичної видимості людей на ТОТ, небезпеки юридичного закріплення втрат і моральної неприйнятності нормалізації окупації. Тилові громади частіше включають у рамку миру питання внутрішньої якості держави: справедливості, мовно-культурної політики, соціальної стійкості, людського ресурсу й довіри до інституцій. Тож міжрегіональнарізниця полягає не в протилежності цілей, а в різній ієрархії загроз, через яку оцінюється потенційна угода.
У такому вигляді звіт є актуальним для різних аудиторій, що працюють із темою миру та повоєнної стабілізації. Для європейських інституцій він показує, що суспільна прийнятність будь-якої переговорної рамки в Україні безпосередньо залежить від її безпекової, правової та гуманітарної наповненості, а не від самої наявності декларативної політичної домовленості. Для української влади він окреслює межі рішень, які можуть бути сприйняті як допустимі або, навпаки, як дестабілізаційні. Для експертного середовища звіт дає підстави розглядати тему миру не як одновимірне питання припинення бойових дій, а як комплексний вузол безпеки, справедливості, реінтеграції, стійкості та суспільної комунікації.
Ознайомитися з текстом звіту можна за посиланням