Справедливий мир vs “швидкий мир”: чи спроможний ЄС ухвалити власну стратегію щодо РФ?
З кінця минулого року Європа активно намагається повернути собі суб’єктність у переговорах щодо мирного плану для України. “Швидкому миру”, якого прагнуть Сполучені Штати, протиставляється мир сталий і справедливий.
У листопаді 2025 року Верховний представник Євросоюзу із закордонних справ та політики безпеки Кая Каллас попередила, що поспішний мир для України може бути невигідним. А вже цього року, впродовж лютого та березня, у Раді ЄС тривають обговорення стратегії Каї Каллас, яка отримала назву “Мир через силу” й містить низку жорстких вимог до РФ. Ще одна дипломатична назва пакету – “дзеркальний ультиматиум”. Якщо дуже стисло підсумувати зміст пропозицій, йдеться про відповідальність та поступки з боку агресора, а не жертви.
Зокрема, стратегія передбачає суттєві військові обмеження й встановлює ліміти на чисельність російських збройних сил, а також обсяги військових витрат РФ після війни. Крім того, передбачена ядерна демілітаризація, а саме – виведення ядерної зброї з території Білорусі.
Це принциповий момент – майбутня мирна угода має обмежувати чисельність російської армії та військові витрати РФ, адже саме російська агресія є загрозою для Європи. Кая Каллас наголосила, що європейці висуватимуть власні умови саме росіянам, а не тиснутимуть на Україну, оскільки сталий мир можливий лише за умови стримування мілітаризму Росії.
Поствоєнний устрій базується на деокупації та відмові від де-юре визнання анексій. Причому російські війська мають піти не тільки з території України, але також звільнити частину Молдови (Придністров’я) та Грузії. Агресор зобов’язаний виплатити репарації: потрібно офіційно зафіксувати вимогу до РФ компенсувати збитки Україні та державам ЄС.
Гуманітарний блок передбачає негайне повернення всіх депортованих цивільних осіб та викрадених дітей. Окрім суто військових та територіальних вимог, Євросоюз планує зупинити поширення гібридної війни. РФ має припинити кампанії з дезінформації, кібератаки, порушення повітряного простору країн-членів НАТО та ЄС, втручання у виборчі процеси в Європі та сусідніх державах.
Очевидно, що для ухвалення подібного пакету “сильних вимог”, потрібна єдність з цих питань у самому Європейському Союзі. Але, як продемонстрували обговорення на Раді ЄС із закордонних справ, які відбулися у лютому, дійти до спільної позиції європейські країни поки що не здатні.
Так, Раді ЄС не вдалося одностайно затвердити 20-ий пакет санкцій проти РФ, який є “силовим блоком” стратегії Каллас. На заваді цілком очікувано стали Угорщина та Словаччина, які посилаються на те, що жорсткі вимоги можуть перервати мирне урегулювання.
Натомість, незважаючи на суперечки, ЄС ухвалив рішення про радикальне скорочення російської дипмісії (до 40 осіб) та запровадження заборони на в’їзд у Шенгенську зону для колишніх російських військових.
Важливим для нас кроком також є погодження виплат Україні кредиту в 90 млрд євро з квітня 2026 року. Це посилює позицію Києва перед майбутнім діалогом.
Стратегія “Мир через силу” виглядає як запобігання “Мінським домовленостям 3.0”. Логіка зрозуміла: “Якщо ви просите мало, ви не отримаєте нічого. А якщо ви нічого не просите – заплатите зверху”. Водночас така позиція потенційно веде до загострення конфлікту стратегій Брюсселя та Вашингтона. Для Каї Каллас та її однодумців швидке припинення вогню, до якого схиляються США, ще не є миром. “Тривалий мир” неможливий без демонтажу військової машини РФ.
Другий важливий момент – неприпустимість швидких домовленостей, які робляться під тиском на жертву агресії. Кая Каллас переконана, що територіальні, політичні та безпекові умови “швидкого миру” будуть на користь ворога. “Дуже швидкий шлях до миру може призвести до слабкої угоди, яка поставить під загрозу безпеку та суверенітет України”, – підкреслила Каллас у своїй заяві.
Чи зможе ЄС найближчим часом синхронізувати власну позицію з Білим домом – відкрите питання. Але принаймні треба не облишати спроб довести адміністрації США, що будь-який мир без військових обмежень для РФ призведе до нової війни через два-три роки.
Також немає певності, що ЄС зважиться використати механізми фінансової дисципліни по відношенню до країн, які блокують 20-ий пакет санкцій, й у такий спосіб подолати внутрішнє вето.
Тим не менш, сам факт висування вимог до агресора з “максималістської позиції” слугує запобіжником проти капітуляції України на умовах РФ.
Настанови ЄС щодо мирного плану, який має обов’язково має містити реальні гарантії безпеки, обмеження для агресора і участь партнерів, резонують з баченням українських громадян.
Руйнуючі нашу державність компроміси та “мир за будь-яку ціну” не сприймаються більшістю суспільства. Так, згідно з опитуванням, проведеним Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) 12-24 лютого 2026 року, 57% українців категорично відкидають виведення українських військ з Донбасу в обмін на гарантії безпеки від США і Європи.
Мир, якого прагнуть українці, – це справедливий і всеосяжний мир з зобов’язаннями для Росії, а не навпаки.
Володимир Лупацій, співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості