Стійкість та згуртованість українського суспільства під час війни (лютий-березень 2026)

Цей звіт підготувала команда Українського незалежного центру політичних досліджень у межах діяльності Національної платформи стійкості та згуртованості, громадянської ініціативи, започаткованої в лютому 2018 року (попередня назва — Національна платформа «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію»).

Звіт базується на даних про події в 12 областях України, що мають значення для формування політики національної стійкості. Відбір областей здійснено на основі аналізу процесів згуртованості мешканців Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Закарпатської, Запорізької, Львівської, Миколаївської, Одеської, Харківської, Херсонської, Чернівецької і Чернігівської областей унаслідок розгортання воєнних дій. Для збору даних ми вирізнили тимчасово окуповані території, прифронтові та звільнені території, а також території, що розташовані в умовному тилу.

УНЦПД висловлює подяку за надані матеріали учасникам Регіональної мережі Національної платформи стійкості та згуртованості: Володимиру Мережку, Денису Гречку, Андрію Романенкові, Миколі Яцкову, Дмитрові Арабаджиєву, Оксані Івасів, Вікторії Демченко, Тамарі Астаховій, Діані Бариновій, Дементію Бєлому, Наталії Нечаєвій-Юрійчук, Любові Мульованій.

РЕЗЮМЕ

Ситуація на фронті

У березні — квітні 2026 року лінія фронту загалом залишалася відносно стабільною попри високу інтенсивність бойових дій на основних напрямках. Російським військам не вдалося досягти оперативних проривів чи суттєво змінити конфігурацію фронту. Навіть там, де ворог мав локальні просування, вони здебільшого були тактичними й супроводжувалися значними втратами. Через це нападник дедалі частіше бив по цивільній інфраструктурі, житлу, лікарнях, енергетиці, логістиці та об’єктах життєзабезпечення. Такі удари не лише завдають матеріальних збитків, а й психологічно тиснуть на людей і ускладнюють роботу різних служб.

Українські сили зберігають здатність стримувати противника та завдавати ударів по його техніці, системах ППО, командних пунктах і логістиці. Зокрема, це проявлялося в локальних контратаках і ударах по складах боєприпасів, маршрутах постачання та військовій інфраструктурі як на тимчасово окупованих територіях, так і в глибокому тилу Росії. Отже, просування противника залишалося локальним, а за оцінками ISW, темпи наступу знижувалися. Водночас це не знімає загрози подальших атак, оскільки у війні на виснаження дедалі більшого значення набувають ресурси, логістика, технології та здатність сторін підтримувати тривалу інтенсивність бойових дій.

Посилання на повний текст звіту