Стійкість України у війні на виснаження: взаємодія суспільства, держави й міжнародної коаліції підтримки

У цьому огляді представлено аналітичну рамку, що поєднує три взаємопов’язані вузли та механізм їхньої взаємної компенсації. На прикладі України показано, якою є пояснювальна спроможність цієї рамки та за яких умов механізм компенсації втрачає ефективність. Запропонований підхід доповнює розуміння стійкості як опірності, адаптації та трансформації механізмом, через який ці здатності реалізуються в умовах тривалого повторюваного тиску. Ослаблення окремих вузлів або зв’язків між ними порушує здатність України ефективно протистояти зовнішній агресії та впливає на безпеку на європейському континенті.

Огляд підготувала команда Національної платформи стійкості та згуртованості, громадянської ініціативи, започаткованої в лютому 2018 року. Діяльність Національної платформи спрямована на посилення національної стійкості України. Для цього платформа розвиває діалогові практики в суспільстві, надає владі пропозиції щодо формування відповідних політик, зокрема у сфері стійкості та соціальної згуртованості, а також підвищує суспільну обізнаність про ці процеси. Ініціатива реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу в межах проєкту «Підтримка стійкості України та європейської безпеки шляхом діалогу».

Зміст цієї публікації є цілковитою відповідальністю авторів і необов’язково відображає офіційну позицію Європейського Союзу.

КЛЮЧОВІ ТЕЗИ

1. Опір зовнішній збройній агресії виходить за межі моделей реагування на короткочасний зовнішній шок природного чи техногенного походження.

2. У моделях соціальної стійкості такі здатності, як опірність, адаптація, трансформація, належать самому субʼєкту, на який чиниться тиск, — у випадку України це суспільство та держава.

3. Для аналізу стійкості України ми використовуємо рамку трьох взаємозалежних вузлів: суспільної мобілізації, державних інститутів і міжнародної коаліції підтримки в межах спільної, хоч і асиметричної, загрози.

4. У межах цієї рамки стійкість реалізується через механізм взаємної компенсації: вузли передають один одному ресурси, тимчасово перебирають функції та змінюють способи дії під впливом повторюваної загрози. Коли під дією загрози один із вузлів втрачає спроможність виконувати критичну функцію, інші передають йому ресурси, тимчасово перебирають частину його функцій або спонукають його змінити спосіб дії, завдяки чому функція системи зберігається. Жоден із цих вузлів не є самодостатнім.

5. Тривала війна змінює саму логіку стійкості: загроза не припиняється, а відтворюється в різних формах, справляючи структурний тиск як на кожен вузол окремо, так і на механізм загалом. Механізм діє, доки компенсація відбувається швидше, ніж виснажуються вузли і доки кілька вузлів не просідають одночасно.

6. У 2022–2025 роках дія механізму забезпечувала насамперед опірність і адаптацію, тоді як окремі зміни створювали передумови для інституційної трансформації.

7. Дієвість коаліції спирається не лише на її власні ресурси, а й на те, наскільки Україна залишається для партнерів носієм спільного інтересу — зокрема в розбудові європейської архітектури безпеки. У цій логіці довіра й демократичний поступ діють як ресурс коаліційної стійкості, а не лише як внутрішня цінність.

8. Що дієвішим є механізм, то сильнішою є спроможність України інтегруватися в колективні механізми європейської безпеки і то ширшим є простір інтересів, які Україна зможе захищати в подальшому врегулюванні збройного конфлікту.

Ознайомитися з повним текстом дослідження можна за посиланням.