Україна нагадала іншим країнам, що за свою свободу треба боротися, – підсумки обговорення
25 лютого 2025 року відбулася публічна дискусія «Третя річниця повномасштабної війни: основні підсумки і ключові виклики нового етапу боротьби за суверенітет», яку організувала Національна платформа стійкості та згуртованості.
Модерував обговорення політолог, співзасновник Національної платформи Олег Саакян.
Перша панель була присвячена зовнішньополітичному виміру та пошукам стратегії задля збереження Україною підтримки партнерів.
Андреас Умланд, аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень, розпочав виступ з огляду ситуації у Німеччині після нещодавніх виборів, які продемонстрували певний «підйом» правих опозиційних партій. Проте визначну політичну роль в цій країні все ж таки відіграватиме правляча коаліція.
Експерт зазначив, що ФРН може зайняти «прогалину», яка лишиться після виходу США на чолі з Дональдом Трампом з міжнародної політики. Також Андреас Умланд підняв питання щодо спрямування до України миротворців. Він бачить проблему у тому, що завдання миротворців – впроваджувати міжнародне право у країнах, де є стійкі кордони. У нашому випадку розташування іноземних військ на лінії зіткнення, навпаки, порушуватиме право, фактично ратифікуючи анексію частини територій. Тому, на думку експерта, кращим виходом є надання більшої кількості зброї та закриття неба над Україною.
Андреас Умланд підкреслив, що доля України – це доля всієї міжнародної системи, адже російсько-українська війна є боротьбою автократії з демократією.
«Україна нагадала Естонії та іншим країнам, що за свою свободу треба боротися», – сказав Дмитро Теперик, міжнародний експерт з питань безпеки та стабільності з Фонду «Партнерство за сильну Україну» (ФПСУ). Він назвав декілька важливих речей, які трансформувала повномасштабна війна.
По-перше, для країн Балтії війна перестала бути гіпотетичною й перетворилася на можливу і навіть ймовірну. Водночас Україна продемонструвала, що росії можна протистояти, бо насправді вона слабка.
По-друге, змінилося відчуття стійкості. Якщо раніше вона була зосереджена на розв’язанні кризи, то зараз йдеться про боротьбу за виживання та збільшення витривалості.
Нарешті, війна трансформувала просторове, географічне сприйняття. Швеція і Фінляндія приєдналися до НАТО. У перспективі можливе утворення в Європі нових безпекових союзів зі спільними цінностями їх учасників.
Вісенте Ферраро, дослідник Фонду Жетуліу Варгаса (Бразилія) та Центру східноєвропейських міжнародних досліджень (ZOiS-Berlin), розповів про суспільну реакцію у Бразилії на російсько-українську війну. Власне, суспільство підтримує Україну, а ось академічні кола є більш проросійськими. У країні багато науковців-русофілів, котрі «вивчають росію». До цього додається ностальгія за Радянським Союзом – через наявні у Бразилії величезні соціальні проблеми вчені романтизують радянське минуле, а в росії вбачають його продовження. Третя причина – антиамериканізм та негативне сприйняття НАТО.
У політичному середовищі ситуація теж непроста. Ліві підтримують рф через той самий антиамериканізм, а праві – через начебто консерватизм путіна.
Експерт порадив Україні зосередитися на тому, що нас єднає з глобальним Півднем. Насамперед, це боротьба з колоніалізмом та авторитаризмом. До того ж, варто показувати, що Україна намагається стати членом НАТО не через «любов до Америки», а заради власної безпеки.
Зараз викристалізовуються стратегії Китаю, США, росії. Про це сказав Віктор Шлінчак, засновник та голова правління Інституту світової політики. Китай рухається до стратегічної цілі вийти на лідерські позиції в світі та зайняти нові ринки. Філософія цієї країни: є Китай і всі інші. Тому наша війна почасти сприймається як «регіональний конфлікт».
Тактика США за часів президента Джо Байдена – висмоктати більше соків з росії й вийти на конкурентний рівень з Китаєм. Дональд Трамп прагне відірвати росію від Китаю як ресурсної бази. Росія хоче сісти за стіл переговорів з США та Китаєм, щоб разом поділити сфери впливу, бо бажає, щоб її сприймали як рівного партнера.
У цій ситуації важливо, що після цьогорічної Мюнхенської конференції знову пролунало гасло «Україна – це Європа». Завдання Європи – не просто зберегти Україну, а дати нам вистояти, адже ми є щитом для європейських країн. Експерт згадав слова Фрідріха Мерца про можливість створення європейського оборонного альянсу як відповіді на загрозу, що США під керівництвом Трампа вийде з НАТО. Україна може зайняти гідне місце у подібного альянсу.
Під час другої панелі йшлося про ключові підсумки трьох років повномасштабної війни для збереження внутрішньої стійкості та наслідки для наступного етапу боротьби. Відкрив дискусію директор соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович.
Аналізуючи дані соціологічних досліджень, він зазначив, що за останні три роки українське суспільство пройшло декілька етапів. На початку повномасштабного вторгнення відбулася внутрішня мобілізація та зріс патріотизм. У другій половині 2022 року люди сподівалися на швидку Перемогу, пов’язану з контрнаступом. Але з кінця 2023 – початку 2024 року респонденти знову почали оцінювати стан справ у державі переважно негативно. Сьогодні українці живуть скоріше надією, аніж вірою в Перемогу.
Соціолог також згадав нові лінії, які можуть нас роз’єднувати. Це не стільки мова та віра, скільки політика і вибори, а також різний досвід війни. Що стосується сценаріїв завершення війни, то зараз переважає частка тих, хто підтримує пошук компромісного рішення на переговорах з іншими країнами (81 %). За відмову від переговорів та війну до звільнення всіх територій лише 11 %. Проте переговори не передбачають поступок росії. Люди прагнуть не миру за будь-яку ціну, а гарантій безпеки.
Війна дала новий досвід – українське суспільство позбавилося зайвого анархізму й набуло більшої солідарності. Так вважає співзасновник Національної платформи Володимир Лупацій. Для згуртованості важливо політичне лідерство президента, надмірна персоніфікація – це також ризик. Суспільству потрібна диверсифікація джерел згуртованості. Це віра у власні сили та у ЗСУ, децентралізація, дорадча демократія тощо.
Українці демонструють горизонтальну соціальну згуртованість, ознакою чого є підйом волонтерського руху. Але виникає питання, як перевести кількість організацій громадянського суспільства в якість? Експерт бачить шляхи у конкуренції між соціальними інноваціями, а також ухваленні рішень на підставі даних (наприклад, Індексу соціальної згуртованості (SCORE).
Донеччина з 2014 року демонструє здатність адаптуватися до дуже складних умов і зараз продовжує чинити опір, наголосив Андрій Романенко, регіональний координатор Національної платформи у Донецькій області. Він назвав декілька загроз для стійкості.
По-перше, це проблема тимчасово окупованих територій, яка створює великі виклики на майбутнє. Нею майже не займаються на державному рівні, натомість росія використовує наратив «Україна вже змирилася з втратою територій». Другий виклик – пауза у діяльності демократичних інститутів і залученні громад до ухвалення рішень. Нарешті існує проблема громад з ТОТ, які наразі не мають власних територій.
Андрій Романенко вважає, що повномасштабне вторгнення допомогло знищити міф про радянський Донбас. Сьогодні ми маємо «придумати» новий, сучасний образ регіону.
Євген Глібовицький, експерт з довготермінових стратегій, директор Інституту фронтиру, зазначив, що на третьому році війни українці відчувають втому та виснаження. Для того, щоб стати ефективнішими, потрібно працювати на декількох рівнях. По-перше, на міжнародному. По-друге – на внутрішньому рівні формальних інститутів. Тут реформи відбуваються повільніше, ніж треба, а інституційна довіра знижується. Вертикаль в Україні працює погано, адже люди в ній історично вбачають екзистенційну загрозу.
Третій рівень – позаінституційний. Це мережеве громадянське суспільство. У світі немає делегування громадськості такої кількості функцій, як в Україні. Натомість наша стійкість ґрунтується на співпраці різних секторів та суспільних груп. Надалі на Україну очікує етап інституалізації громадянської активності, коли неформальні практики перейдуть на формальний рівень.
Війна почалася у 2014 році окупацією Криму та частини Донецької і Луганської областей. Невідповідна реакція світу стала елементом заохочення агресора, що спричинило подальші дії росії. Про це сказала співзасновниця Національної платформи Юлія Тищенко.
За її словами, війна та спільний ворог залишаються чинниками, що об’єднують українське суспільство, попри втому. Також у суспільстві є консенсус щодо контурів майбутнього миру – він має бути не просто стабільним, але безпечним і справедливим.
Експертка вважає, що мережевий характер українського суспільства проявляється насамперед у самоврядуванні – важливо його не втратити під час війни. Надмірна інституалізація громадських ініціатив також не потрібна, бо так ми ризикуємо позбутися мережевості.
Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу, наголосив, що повномасштабна війна актуалізувала звільнення Криму. Ми маємо давати всі можливі меседжі людям, які чекають на повернення України, підтримувати політичних в’язнів і формувати візію майбутнього Криму та інших тимчасово окупованих територій. Це майбутнє буде пов’язане з дерусифікацією, декомунізацією та деколонізацією.
«Крим – це земля кримськотатарського народу і невід’ємна частина української держави», – сказав Рефат Чубаров. Він переконаний, що цю позицію треба посилювати на всіх рівнях.
Національна платформа стійкості та згуртованості започаткована у лютому 2018-го року. Наші стратегічні пріоритети – це стійкість держави та суспільства, згуртованість та єдність. За час своєї діяльності Національна платформа стійкості та згуртованості провела понад 100 публічних заходів на національному, регіональному та місцевому рівнях й залучила провідних міжнародних експертів з питань миробудування, перехідного правосуддя, інформаційної реінтеграції, соціальної згуртованості та національної єдності. Цей захід буде організований в рамках проєкту “Забезпечення стійкості України в умовах зростання ризиків та наслідків війни”, який реалізовується за фінансової підтримки Європейського Союзу.