Українці вірять у перемогу та прагнуть миру, але не підтримують територіальних поступок росії – результати дослідження Національної платформи

18 червня 2026 року відбулася пресконференція «Стійкість та згуртованість українського суспільства: як змінилися настрої українців у 2024–2026 роках». Під час заходу Національна платформа стійкості та згуртованості представила результати соціологічного дослідження, проведеного компанією Info Sapiens.

Дослідження дає змогу простежити динаміку суспільних настроїв українців упродовж трьох років повномасштабної війни – у 2024, 2025 та 2026 роках. Польові роботи останньої хвилі тривали з 13 до 22 травня 2026 року. Методом телефонного інтерв’ю було опитано 1000 респондентів віком від 16 років. Вибірка є репрезентативною для населення України, за винятком тимчасово окупованих територій та територій, де відсутній український мобільний зв’язок.

Модерував пресконференцію Олег Саакян, політолог і співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості.

Головний ресурс стійкості – віра в ЗСУ, сім’я та близьке коло

За результатами дослідження, головним чинником, який допомагає українцям зберігати стійкість під час війни, залишається віра у Збройні Сили України. У 2026 році цей варіант обрали 57 % респондентів.

На другому місці – сім’я, родичі та близькі, які є джерелом стійкості для 53 % опитаних. Також українцям допомагають триматися щоденна праця – 26 %, релігія та віра в Бога – 20 %.

Водночас порівняно з попередніми роками помітне зниження окремих показників. Зокрема, віра в ЗСУ як джерело стійкості знизилася з 64 % у 2025 році до 57 % у 2026 році, а участь у волонтерстві — з 16 % до 9 %. Це не означає втрату стійкості, але свідчить про накопичення втоми та поступове зміщення опори на ближнє коло й повсякденні практики.

Як зазначила Алла Омельчук, експертка з досліджень соціологічної компанії Info Sapiens, віра у ЗСУ залишається одним із ключових показників стійкості українського суспільства. Водночас дослідження демонструє, що готовність людей терпіти труднощі знижується – і це є наслідком тривалої війни та втоми.

«Стійкість і втома – дві головні характеристики українського суспільства у 2026 році», – зазначила соціологиня.

Запит на мир є, але не за рахунок територіальних поступок

Одним із головних висновків дослідження є те, що українці прагнуть миру, але не готові підтримувати мир ціною територіальних поступок росії.

Мир уже третій рік поспіль залишається тим, чого, на думку громадян, Україні найбільше бракує. У 2026 році цей варіант обрали 58 % респондентів. Також серед найбільш відчутних дефіцитів українці називають справедливість – 38 %, порядок – 30 %, стабільність – 30 % та єдність – 29 %.

Водночас 66 % опитаних підтримують позицію продовжувати оборону та не погоджуватися на будь-які територіальні поступки росії. Ще 22 % респондентів готові погодитися на поступки неокупованими територіями Донецької, Запорізької та Херсонської областей заради якнайшвидшого припинення бойових дій. 12 % не визначилися або відмовилися відповідати.

Ці дані показують важливу тенденцію: попри втому, суспільний запит на мир не трансформується в домінуючу готовність до територіальних поступок.

Віра в перемогу зберігається, але готовність терпіти труднощі знижується

Більшість українців і надалі вірить у перемогу. 65 % респондентів високо оцінюють імовірність перемоги України – на рівні 8, 9 або 10 балів за десятибальною шкалою.

Водночас поступово знижується готовність терпіти труднощі через війну з росією задля перемоги. У 2024 році 69 % респондентів відповідали, що готові терпіти «стільки, скільки потрібно». У 2025 році таких було 65 %, а у 2026 році – 53 %.

Натомість частка тих, хто не готовий терпіти труднощі взагалі, зросла з 12 % у 2024 році до 21 % у 2026 році.

Ця динаміка не свідчить про втрату віри в перемогу. Радше вона показує, що ресурс суспільної витривалості не є безмежним і потребує підтримки — через ефективну державну політику, справедливі рішення, чесну комунікацію та роботу з потребами громад.

Довіра тримається на ближньому колі та інституціях безпеки

Дослідження показує, що найвищий рівень довіри українці мають до сім’ї та родичів – 95 %, Збройних сил України – 94 %, співвітчизників – 78 % та сусідів – 78 %.

Серед інституцій, які українці вважають найбільш ефективними, лідирують ЗСУ – 64 %. Далі йдуть ДСНС та волонтери – по 39 %, СБУ – 28 %, Президент України – 24 %.

Юлія Тищенко, співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості, зазначила, що українці найбільше довіряють ближньому колу, а також тим, хто забезпечує повсякденну безпеку й допомогу в кризових ситуаціях.

Окремо вона звернула увагу на сталість громадянської ідентичності українців. Зокрема, серед молоді віком 16–19 років 73 % опитаних передусім відчувають себе громадянами України. За словами Юлії Тищенко, цей показник значною мірою сформований досвідом війни.

Українці готові взаємодіяти з ВПО та тими, хто виїхав за кордон

Одним із важливих показників згуртованості є готовність українців взаємодіяти з різними групами людей.

Дослідження показує високий рівень відкритості до взаємодії з переселенцями: 90 % респондентів готові співпрацювати з ВПО, які приїхали до їхнього міста чи села. Також 80 % опитаних готові взаємодіяти з українцями, які виїхали за кордон.

Це важливий сигнал: попри різний досвід переживання війни, у суспільстві не сформувалася глибока «прірва» між тими, хто залишився, тими, хто був змушений переїхати в межах України, і тими, хто виїхав за кордон.

Водночас значно нижчою залишається готовність взаємодіяти з мешканцями окупованого Криму – 49 %, мешканцями так званих «ДНР/ЛНР» – 25 %, мешканцями Білорусі – 32 % та мешканцями росії – 9 %.

Корупція залишається головною перешкодою у взаємодії громадян і місцевої влади

Окремий блок дослідження стосувався взаємодії мешканців із місцевою владою. Найбільшою перешкодою ефективній взаємодії громадяни називають корупцію – 47 %.

Також респонденти вказують на небажання представників влади вирішувати питання громадян — 23 %, непрофесіоналізм представників влади – 23 %, недовіру громадян до місцевої влади – 22 % та бюрократичні процедури – 18 %.

Серед пріоритетів, на які місцева влада має скеровувати зусилля, українці найчастіше називають допомогу армії – 34 %, боротьбу з корупцією – 33 %, облаштування бомбосховищ і укриттів – 19 %.

Володимир Лупацій, співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості, наголосив, що стійкість варто розглядати не лише на рівні держави, а й на рівні громад та окремих людей.

«Стійкість системи визначається її найслабшою ланкою. Сьогодні ми маємо дефіцит інвестицій у політику стійкості. Нещодавно були ухвалені важливі рішення щодо енергетичної стійкості, і вони правильні. Але стійкість не обмежується лише енергетикою. Політику стійкості потрібно перезавантажити», — зазначив він.

За словами Володимира Лупація, така політика потребує регулярного моніторингу, системної оцінки ризиків та перегляду планів розвитку громад відповідно до конкретних регіональних викликів.

«Ми повинні бачити карту стійкості українських регіонів. Ситуація скрізь різна: є прифронтові та прикордонні області, регіони в центрі й на заході країни. Кожен із них потребує окремих рішень. Політичні рішення ухвалюють у центрі, але реалізують на рівні громад», — наголосив Володимир Лупацій.

Громади допомагають одне одному, але не завжди готові до криз

Попри втому і недовіру до частини інституцій, українці зберігають високий рівень горизонтальної взаємодопомоги.

80 % респондентів погоджуються з твердженням, що люди у їхній громаді, місті чи селі допомагають одне одному. Водночас лише 49 % вважають, що їхня громада готова до надзвичайних ситуацій і криз.

Це один із ключових висновків дослідження: горизонтальна згуртованість залишається сильною, але інституційна готовність громад до криз потребує посилення.

Регіональний вимір стійкості: Херсонщина та Закарпаття

У дискусії також взяли участь регіональні координатори Національної платформи з прифронтового та умовно тилового регіонів.

Дементій Білий, регіональний координатор Національної платформи у Херсонській області, звернув увагу на зміни, які відбулися в регіоні за роки повномасштабної війни. За його словами, на Херсонщині суттєво посилилася українська громадянська ідентичність, зросла роль української мови в публічному просторі, а довіра до рятувальників, комунальних служб і волонтерів стала одним із ключових чинників повсякденної стійкості.

«У нас з’являються не нові поділи, а нові об’єднання. Сьогодні на Херсонщині вже немає такого ідеологічного розколу, який існував до війни. Громади області зробили величезний крок у бік українізації та національної консолідації, водночас сформувавши нову херсонську ідентичність», — зазначив Дементій Білий.

Він також наголосив, що якщо у 2022 році стійкість херсонців трималася на героїзмі та мобілізації, то сьогодні вона дедалі більше залежить від здатності зберегти людей, довіру та відчуття впливу громадян на власне майбутнє.

Микола Яцков, регіональний координатор Національної платформи у Закарпатській області, звернув увагу на особливості регіону, які не повною мірою відображені в загальнонаціональних показниках. За його словами, за роки війни на Закарпатті стало помітнішим майнове розшарування, а масовий переїзд внутрішньо переміщених осіб додатково загострив відмінності між різними групами населення.

Водночас спільною основою для них залишається громадянська ідентичність. Однак у регіоні посилилося прагнення людей зберігати власні локальні, культурні та регіональні спільноти. Це може бути своєрідною формою психологічного самозахисту в умовах війни та суспільних змін.

Окремим викликом, за словами Миколи Яцкова, є інтеграція дітей із родин ВПО. Часто вони продовжують підтримувати тісні зв’язки зі своїми колишніми школами та спільнотами, водночас менше взаємодіючи з місцевими однолітками. Це може ускладнювати інтеграцію та негативно впливати на соціальну згуртованість.

Експерт також звернув увагу на формування окремих інформаційних бульбашок і наголосив, що нових жителів варто сприймати як повноцінну частину місцевих громад. Ще одним викликом для Закарпаття залишається толерантність до корупції, з якою необхідно системно працювати.

Стійкість потребує системної політики

Підсумовуючи дискусію, учасники наголосили: попри втому, зниження готовності терпіти труднощі та традиційну недовіру до влади, українське суспільство зберігає високий рівень горизонтальної згуртованості.

Українці довіряють ближньому колу, Збройним Силам, рятувальникам, волонтерам і готові допомагати одне одному. Водночас для збереження цієї стійкості недостатньо лише суспільної самоорганізації.

Потрібна системна політика стійкості: постійна оцінка ризиків, підготовка громад до криз, прозора робота місцевої влади, боротьба з корупцією, підтримка ветеранської політики, інтеграція ВПО та використання інструментів демократії участі.

Саме поєднання горизонтальної взаємодопомоги та ефективних інституцій має стати основою стійкості українського суспільства в умовах тривалої війни.

Національна платформа стійкості та згуртованості започаткована у лютому 2018 року. Стратегічними пріоритетами Платформи є зміцнення стійкості держави та суспільства, розвиток згуртованості та національної єдності. За час своєї діяльності Платформа провела понад 120 публічних заходів на національному, регіональному та місцевому рівнях за участі провідних українських і міжнародних експертів у сферах миробудування, перехідного правосуддя, інформаційної реінтеграції та соціальної згуртованості.