12 років спротиву: правозахисники обговорили нову політику щодо ТОТ
Експерти обговорили, як змінилося життя в окупації за 12 років і що відбувається на захоплених територіях зараз. Головна увага була прикута до того, як росія намагається змінити ідентичність людей та чому Україні важливо вже зараз оновити стратегію реінтеграції.
Минулої п’ятниці, 27 лютого, у пресцентрі «Київінформ» відбулося відкрите обговорення, приурочене до 12-х роковин спротиву окупації Криму. Ініціатором дискусії на тему «Спротив окупації та збереження зв’язків із ТОТ: державна політика, реінтеграція і візія нової України» виступила Національна платформа стійкості та згуртованості.
У центрі уваги експертів опинилися стратегії ментальної та інституційної інтеграції, які росія впроваджує на загарбаних землях, а також ефективність українських інструментів протидії в умовах затяжної війни.
Саме 26 лютого виповнилося 12 років від дня масштабного мітингу під стінами кримського парламенту, який став символом незламності та початком тривалого спротиву. За цей час боротьба пройшла шлях від мирних акцій до запеклого протистояння, тоді як країна-окупант відповіла на незгоду системними репресіями, катуваннями та викраденнями людей. Агресія, що розпочалася з півострова, згодом охопила частину Донбасу, а з 24 лютого 2022 року переросла у повномасштабне вторгнення.
Сьогодні понад 19% території України залишаються під окупацією, де ворог продовжує мілітаризацію та незаконну мобілізацію наших громадян, перетворюючи захоплені регіони на військові плацдарми. Попри зусилля Сил безпеки і оборони, виклики лише зростають: питання реінтеграції, підтримки ВПО та відновлення зв’язків із людьми в окупації стають дедалі гострішими. Саме аналізу цього десятирічного досвіду та формуванню спільної стратегії держави й суспільства була присвячена зустріч спікерів.
ЖИТТЯ ТА СПРОТИВ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ ХЕРСОНЩИНИ
Регіональний координатор Національної платформи у Херсонській області Дементій Білий, який долучився до обговорення онлайн, розповів про загальну ситуацію на тимчасово окупованому лівобережжі.
За його словами, у прибережній смузі Дніпра тривають активні бойові дії, а становище цивільних залишається вкрай складним.
«В Олешках зараз ситуація дуже критична. У Голій Пристані — також. Росіяни блокують залишки місцевого населення, і ми бачимо лише окремі відголоски того, що там відбувається», — зазначив він.
Водночас окупація — це не лише лінія фронту. Йдеться про весь лівий берег Херсонщини, де, за словами Білого, паралельно відбувається кілька системних процесів. І перший — політика терору.
«Масові кримінальні справи проти цивільних, звинувачення у „шпигунстві“, „екстремізмі“, навіть дописи в соцмережах чи дистанційне навчання дітей в українських школах — усе це стає підставою для переслідувань», — наголосив він.
За наявною інформацією, в області вже зафіксовано понад тисячу випадків арештів і затримань.
Другий напрям — інституційна інтеграція в російський простір. Йдеться про примус до російської освіти, перереєстрацію майна громадян, які виїхали, а також соціальний підкуп літніх людей.
«Цей підкуп не може тривати вічно, але зараз він використовується як інструмент лояльності», — пояснив координатор.
Окремо він звернув увагу на демографічну політику окупантів. За словами Білого, йдеться про програми заміщення населення, пільги для військових рф, кредити на житло та підтримку бізнесу для переселенців з росії.
«Це системна модель колонізації», — підкреслив він.
Показовим, на його думку, стало інтерв’ю херсонського колаборанта Володимира Сальда російському медіа, у якому той фактично визнав відсутність повної лояльності населення.
«Він прямо говорить про категорії — „ждуни“, ті, хто чинить активний чи латентний спротив. Окупанти бачать, що не контролюють суспільство повністю», — зазначив Білий.
За його словами, росія посилює інформаційну ізоляцію регіону, однак повністю перекрити доступ до українського контенту не може.
«Люди дивляться українське телебачення через супутникові тарілки, спілкуються в месенджерах, читають українські Telegram-канали. Інформаційний простір — це наша сила», — наголосив спікер.
Серед інших інструментів — тиск на батьків школярів, які продовжують дистанційно навчатися в українських закладах освіти, перейменування вулиць і сіл, встановлення нових пам’ятників та меморіалізація так званої «сво».
«Це спроба переписати публічний простір і через нього — ідентичність», — додав Білий.
Він підсумував: окупаційна влада не впевнена у довгостроковій стабільності свого контролю.
«Вони розуміють, що війна не закінчується захопленням території. Терор не дає повної лояльності», — сказав регіональний координатор.
ДЕГРАДАЦІЯ ТА ПЕРЕПРОШИВКА: ЯК РОСІЯ НИЩИТЬ УКРАЇНСЬКИЙ ДОНБАС
Після цього модератори запросили до слова регіонального координатора Національної платформи у Донецькій області Андрія Романенка, аби продовжити розмову про руйнацію української ідентичності на тимчасово окупованих територіях.
Романенко наголосив: росія від самого початку повномасштабного вторгнення прикривалася тезами про «захист Донбасу» та вимогами передати їй усю територію Донецької й Луганської областей. Водночас реальність на окупованих територіях демонструє зовсім іншу картину.
«Подивіться на Донецьк — місто перебуває у водному колапсі. Люди змушені шукати технічну воду, використовувати дощову. Це не про „захист“, це про деградацію умов життя», — зазначив він.
За словами координатора, росія не «заходить» на нові території, а знищує їх. Він навів приклади Бахмута і прифронтових міст Донеччини, які системно стирають з лиця землі.
«Їх влаштовує захоплення території без населення. Бо тоді не потрібно нікого забезпечувати, не потрібно відповідати за гуманітарну ситуацію», — підкреслив Романенко.
Ключовий меседж, який росія транслює людям в окупації, за його словами, максимально примітивний: «Вам просто кажуть: ви не українці. Українців не існує, ви — росіяни. Це офіційна позиція російської історіографії й політичного керівництва».
Він звернув увагу, що на окупованих територіях відсутні навіть базові відкриті дані про чисельність населення.
«Ми не знаємо, скільки людей сьогодні реально проживає у Донецьку чи Маріуполі. Маріуполь зруйнований приблизно на 70% і фізично не може вмістити довоєнну кількість мешканців», — сказав він.
Під час виступу в Києві оголосили повітряну тривогу, через що онлайн-трансляцію тимчасово зупинили. Захід продовжили в офлайн-форматі.
Повертаючись до теми, Романенко наголосив: руйнація ідентичності відбувається через фізичне знищення українців і подальше заміщення населення.
«Росія діє дуже просто: вона спустошує територію, а потім заселяє її людьми з росії. І питання ідентичності для тих, хто залишився, фактично знімається силовим шляхом», — пояснив він.
Окрему роль відіграє тотальна зміна освітнього та символічного простору. У Маріуполі, за його словами, першочергово відновлювали школи, університети, відкривали кадетські корпуси, встановлювали нові пам’ятники та меморіали, пов’язані з радянською історією.
«Це не просто відбудова. Це перепрошивка через освіту і пам’ять», — наголосив координатор.
Він також нагадав, що після оточення Маріуполя насамперед зруйнували мобільний зв’язок.
«Перше — ізоляція. Людей відрізають від інформації. А далі завозять пропаганду — буквально екрани з російським телебаченням посеред знищеного міста», — сказав Романенко.
Попри це, за його словами, навіть обмежений доступ до альтернативної інформації залишається важливим. Месенджери й українські інформаційні ресурси часто є єдиним каналом зв’язку з вільною Україною.
«Інформаційна боротьба триває. І вона не менш важлива, ніж військова», — підсумував він.
ЗНИЩЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ: ТРИ СКЛАДОВІ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ В ШКОЛАХ НА ТОТ
Своєю чергою Валентина Потапова, керівниця напрямку національної адвокації ГО ЦГП «Альменда», зосередилася на правах дітей і молоді на тимчасово окупованих територіях та тенденціях, які фіксують правозахисники.
Вона нагадала, що організація підготувала підсумковий аналітичний звіт про політику знищення ідентичності дітей на ТОТ.
«Нам потрібно дуже чітко розуміти, з чим ми працюємо не в 2014-му, а у 2026 році», — наголосила Потапова.
За її словами, ключова тенденція останнього року — цілеспрямована політична індоктринація молоді. «Я говорю саме про політичну індоктринацію. Люди, які жили в радянському союзі, добре розуміють, що це таке», — зазначила вона.
Як пояснила правозахисниця, будь-яка індоктринація тримається на трьох складових. Перша — це ідея. Якщо в срср такою ідеєю був комунізм, то зараз — концепція «русского мира», побудова окремої «російської цивілізації».
«Навколо цієї ідеї вибудовується все: підручники історії, символіка, масові заходи, міфи про „велику перемогу“», — сказала Потапова.
Друга складова — формування образу ворога. Вона навела приклад дівчини з Криму Поліни, яка виїхала з окупації й публічно розповідає про пережите.
«Вона дуже точно сказала: до 2022 року Україну в Криму просто стерли. Її не існувало. У підручниках її не було. А після 2022 року вона з’явилася — але вже як ворог», — процитувала Потапова.
За її словами, це принципова зміна: спочатку — повне витіснення України з інформаційного простору, а потім — її демонізація.
Третя складова — мілітаризація і культ самопожертви.
«Обов’язково воювати. І воювати до самопожертви. Віддати життя — це норма, це почесно», — описала вона риторику, яка просувається через систему освіти й позашкільної діяльності.
Потапова наголосила, що мова йде не лише про формальну освіту, а й про так звану «емоційну педагогіку» — через молодіжні рухи, воєнізовані організації, фільми, символічні акції.
«Емоційна педагогіка стає основою. Дітей не просто навчають — їх емоційно залучають у цю систему», — підкреслила вона.
Окремо правозахисниця звернула увагу на нову тенденцію: активне залучення релігійного компоненту.
«Вони підключили релігію. І з 2026 року відповідний предмет стане обов’язковим. Це ще один інструмент легітимізації цієї ідеології», — зазначила Потапова.
Говорячи про підлітків, які виїжджають з окупації й стають голосом своєї генерації, вона наголосила: держава має формувати окрему політику підтримки.
«Ці молоді люди — не просто свідки. Вони носії досвіду життя в умовах тотальної пропаганди. І нам потрібно працювати з ними дуже обережно, але системно», — підсумувала вона.
СИСТЕМНИЙ ТЕРОР: ВІД ТАЄМНИХ СУДІВ ДО НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗНИКНЕНЬ У КРИМУ
Ольга Скрипник, голова правління Кримської правозахисної групи, окреслила системну картину порушень прав людини на території тимчасово окупованого Криму — від політичних переслідувань до катувань і насильницьких зникнень.
За її словами, повідомлення про ненадання медичної допомоги політичним в’язням — зокрема Ірині Данилович — є лише частиною масштабної проблеми. Люди з тяжкими захворюваннями або підірваним здоров’ям утримуються в умовах, які свідомо погіршують їхній стан. Відсутність лікування, тиск і нелюдське поводження, наголошує правозахисниця, можна прирівнювати до катувань.
Окрему тривогу викликає зростання кількості справ за звинуваченнями у «тероризмі». Судові процеси дедалі частіше відбуваються під грифом «таємно» — без публічної інформації про обвинувачених, що унеможливлює громадський контроль і захист. Скрипник навела приклад затримання 18-річного хлопця: о п’ятій ранку силовики вибили двері, жорстоко його побили — настільки, що він знепритомнів. Це відбувалося на очах у матері. За її словами, силовики дозволяли собі й прямі погрози: «Була б наша воля — ми б вас давно повбивали».
Такі випадки, підкреслює вона, не є поодинокими — це елементи цілеспрямованої державної політики росії. Масові порушення прав людини стали інструментом утвердження окупаційного режиму. Перша хвиля насильницьких зникнень, викрадень і катувань у Криму 2014 року фактично стала моделлю, яку згодом масштабували на новоокуповані території після 2022-го.
Правозахисники зафіксували, що у катівнях на Херсонщині працювали співробітники кримського управління ФСБ — вони, за словами Скрипник, передавали досвід фабрикації кримінальних справ і вибивання зізнань. Показовим є й розширення пенітенціарної інфраструктури: якщо до 2022 року в Криму діяв один слідчий ізолятор, то після початку повномасштабного вторгнення їх стало три. Саме сюди звозили викрадених мешканців Херсонщини та Запоріжжя, а кримінальні справи проти них відкривали вже за «кримським сценарієм».
Скрипник наголошує: йдеться не про окремі злочини, а про системну політику. Частині цих дій уже надано міжнародно-правову оцінку, зокрема в поданнях України до Міжнародного кримінального суду ще до 2022 року.
Водночас, на її думку, ключова проблема полягає у недостатньому стратегічному аналізі цієї політики з боку української держави. Моніторинг порушень триває, але бракує комплексного загальнонаціонального підходу до аналізу дій росії на окупованих територіях і вироблення довгострокових рішень на цій основі. Саме цей дефіцит, підсумувала вона, впливає на якість державної відповіді — зокрема в питаннях підтримки постраждалих і формування сталої політики реінтеграції.
РЕІНТЕГРАЦІЯ ЗАРАЗ, А НЕ ПОТІМ: НОВИЙ ПІДХІД ДО ПИТАНЬ ТОТ
Володимир Лупацій, співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості, порушив питання ефективності державної політики щодо тимчасово окупованих територій.
За його словами, нині ця політика декларується як людиноцентрична — із фокусом на збереженні зв’язків та підготовці до реінтеграції. Водночас, зауважив він, «звучить достатньо привабливо — людиноцентризм, збереження зв’язків, — але орієнтир робиться на далеке майбутнє». Натомість підтримка зв’язків має означати «бути актуальними й працювати з реалістичними питаннями вже зараз».
Лупацій наголосив на потребі публічної дискусії про пріоритети: «Вони не можуть визначатися раз на 12 років». Адже саме від пріоритетів залежать програми, фінансування та коло залучених акторів. Він підкреслив, що стійкість — це «не питання тільки держави», а спільна дія держави, суспільства й бізнесу.
Окремо він звернув увагу на гуманітарний блок у можливих перемовинах: пункт про гуманітарні питання має стати «заходом довіри» і бути першим.
«Країна, яка імітує перемовини, повинна повернути доступ міжнародних гуманітарних організацій. Якщо цього немає — про що ми далі говоримо?» — зазначив він.
Серед системних проблем Лупацій назвав відсутність механізму корекції рішень, брак координації між інституціями та розпорошення ресурсів. За його словами, потрібна «екосистема», що забезпечить синергію. А ключовим критерієм ефективності має стати виявлення інноваційних рішень і їх масштабування, а не множення програм без вимірюваного результату.
Альона Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA, розпочала виступ із питання про те, наскільки послідовною є державна політика щодо повернення людей з окупованих територій та їхньої реінтеграції.
На її думку, аналіз рішень і ініціатив уряду не дає підстав говорити про сформовану й цілісну стратегію в цьому напрямі. Вона звернула увагу, що нині в політиці переважає безпековий підхід, а мешканців окупованих територій нерідко розглядають передусім крізь призму потенційних ризиків.
«Ми не знаємо, якою є безпекова стратегія щодо цих людей», — зазначила Луньова. За її словами, у робочих дискусіях часто звучить припущення про їхню підвищену вразливість до російської пропаганди, що впливає на зміст окремих ініціатив.
Як приклад вона згадала пропозиції щодо перевірок на поліграфі або можливих обмежень через наявність російського паспорта, навіть якщо його було отримано під тиском. Появу таких ініціатив вона назвала тривожним сигналом і свідченням потреби у чіткішому людиноцентричному підході.
Окремо Луньова наголосила на необхідності оновлення законодавчої бази, сформованої ще у 2014 році.
«Ми маємо передомовитися про наше ставлення до окупованих територій», — підкреслила вона.
За її словами, без оновленої візії складно визначити конкретні цілі держави, зокрема щодо молоді: якщо йдеться про її повернення, то пріоритетом має бути забезпечення доступу до документів і прав, а вже потім — врегулювання інших питань.
«ТЕ, ЩО НЕ ЗАВЖДИ МОЖЕ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ДЕРЖАВА, МОЖУТЬ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГРОМАДИ»
Наостанок, Денис Чистяков, заступник Постійної Представниці Президента України в Автономній Республіці Крим, наголосив на ролі громадянського суспільства у формуванні державної політики щодо окупованих територій.
Він підкреслив, що саме активна участь кримських громадських організацій стала «великим плюсом, який допомагає рухатися і доводити проблеми». За його словами, низка політик, напрацьованих у співпраці з Представництвом, згодом була впроваджена державою, а сам орган виступав «драйвером завдяки постійній комунікації з громадянським суспільством».
Чистіков визнав, що після 2022 року були спроби розробити стратегічні документи, однак вони стосувалися переважно Криму. Ідея полягає в тому, щоб масштабувати підходи на всі тимчасово окуповані території. Водночас через трансформацію органів виконавчої влади «вони ще не вийшли в той режим роботи, який ми очікуємо».
Сьогодні, за його словами, ключовий акцент — на людях.
«Ми маємо бачити їх не як загрозу, а як ресурс», — наголосив він.
Йдеться як про мешканців окупованих територій, так і про українське суспільство загалом, адже тривала окупація поступово стирає тему Криму з публічного порядку денного.
Окремо він закликав активніше залучати громади, особливо прифронтові, до комунікації та створення можливостей для людей з ТОТ.
«Те, що не завжди може забезпечити держава, можуть забезпечити громади», — зазначив він, додавши, що до процесу вже долучається і відповідальний бізнес.
Трансляцію заходу також можна подивитись у записі на YouTube-каналі «Київінформ».
Даша ГРИШИНА, фото Бориса КОРПУСЕНКА, «Вечірній Київ»