50 відтінків брехні: як і чому змінюється зміст російської пропаганди

Стаття співзасновниці Національної платформи стійкості та згуртованості Юлії Тищенко для “Української правди”.

Хід війни модифікує внутрішні російські наративи про вторгнення. Певним маркером цього є трансформація офіційних повідомлень, якими “телевізор” годує суспільство. 

Так залишаються незмінними постійні повідомлення офіційних установ про переможний хід війни і регулярне “розчехління” “ядерних дубинок” для “Заходу” у виступах російських посадовців. 

Але водночас відбувся перехід від виключно переможних реляцій на кшталт “Київ за три дні” чи “дійдемо до Львова” або “до Варшави”, які мали би “мобілізувати” росіян, до поступової рутинізації війни. 

Так звана “сво” (спеціальна воєнна операція – ред.) у російських офіційних наративах і риториці трансформується у “гру в довгу”. Війна не називається війною, але відповідний стан перетворюється на звичайний атрибут повсякденного життя.

З яких складових сконструйовано цей модифікований наратив?

Курс на рутинізацію війни

Сьогодні відбувається парадоксальне поєднання рутинізації так званої “СВО” з радикалізацією заяв про загрози, відповіді, позиції. 

Меседж про готовність “воювати стільки, скільки потрібно, аби перемогти” активно входить до російської офіційної попкультури. Відбуваються численні офіційні концерти на підтримку “сво”, з’являються тематичні пісні та кліпи. 

Хоч із “СВО”, за задумом однієї з башен кремля, не вийшло зробити нову “народну війну” на кшталт Великої вітчизняної, але спроби перетворити її на “точку зборки російської нації” не полишаються. Бо, знову ж таки, без цього ідеологічного підґрунтя складно пояснити багато речей – від мобілізації до очевидних поразок, типу здачі Херсона або Ізюма. 

Паралельно з цим відбуваються спроби новітньої комеморації російського простору щодо “воєнної операції”. Зокрема, відкриваються “алеї героїв СВО”, їхніми іменами називають спортивно-військові школи, встановлюють пам’ятні дошки на будівлях тощо. 

У ЗМІ дуже багато інформації про те, як на рівні регіонів влада допомагає родинам учасників “операції”: тут і пільгові кредити, і виплати, і додаткові освітні можливості для дітей, які можуть вступати, куди вони захочуть. 

Реальність може розходитися з правдою, але меседжі поширюються. Чи зустрічають такі заходи масове схвалення – все ж таки відкрите питання.

Рутинізації війни також підігрує знайома пісня про “економічну міцність” росії попри санкції. Затягування “СВО” не повинне лякати пересічних громадян, адже економіка “добре адаптувалася”, вона є “самодостатньою”, ба більше – йде “модернізація зброї” (яка начебто й без того “надсучасна”), “відкриваються нові ринки та горизонти розвитку”…

Закладання наративу про “гру в довгу” – це намагання побудувати таку стратегію, коли світ втомиться від України і примусить нас до “миру” та поступок. Тобто росія “буде чекати”, а водночас шантажувати світ (зокрема ядерною зброєю) для тиску на Україну. 

“Проти нас воює не Україна, а ворожий Захід, нас підтримує більшість населення планети” 

На тлі рутинізації так званої “СВО” російська пропаганда та офіційний дискурс поширюють суцільні антизахідні наративи, які за рівнем напруження навіть перевищують агресивні меседжі часів Холодної війни.

Ще одна тема, яка існувала від початку повномасштабного вторгнення, але значно актуалізувалася останнім часом, бо частково виправдовує військові невдачі агресора – “Росія воює не з Україною, а з НАТО та Заходом, і вона готова воювати й далі”. Наслідки поразки росії описуються як руйнівні для всього світового порядку. 

При цьому на рф “напали”, а росія “рятує себе та громадян”. Висвітлення політичних активностей рф в країнах Південної Америки, Азії, Африки подається як демонстрація підтримки рф більшістю країн, яких упосліджує захід. 

рф знову бореться із “колоніалізмом” проти “однополярного миру” та “західної гегемонії”, яка загрожує російським традиційним цінностям. У цьому разі використовується своєрідний лівий дискурс. 

Але власне внутрішнє поле в рф стає крайнім правим. Звідси, зокрема, заборона “пропаганди ЛГБТ”, декларація тих самих “традиційних цінностей” тощо. 

Оплотом від загрози є фігура “гаранта”, навколо якої відбувається єднання та підтримка. Тільки він може “вести” за собою проти “злого Заходу” й вести “тривалий час”.

Внутрішньому споживачу вже зараз пропонують приклади того, що Заходу “бракує єдності” в підтримці України. Начебто про це свідчать суспільні настрої у багатьох європейських країнах. 

Насправді ці “новини” пишуться на Лубянці (в будівлі держбезпеки Росії – ред.), а озвучують їх або “фейкові” персонажі, типу нікому не відомих “колишніх професорів Оксфорду”, або ж самі росіяни через твіттер або телеграм. У подальшому подібні повідомлення поширюються через офіційні медійні канали – РІА Новини, ТАСС тощо. На цих майданчиках маргінальні твердження вже буцімто “репрезентують” думку населення Британії, Німеччини та інших. 

При цьому варто зважати на те, що росія дійсно вже давно і серйозно “працює” з західними проксі-політиками. Такі “пули” є практично у кожній європейській країні. Звідси демонстрації “проти війни” й, зокрема, надання Україні зброї. 

Будь-які прояви несолідарності стосовно підтримки України (чи то економічної, чи то політичної, чи то військової) російська пропаганда роздуває всіма способами, аби продемонструвати, що це не окремі випадки, а загальна тенденція.

Водночас саме росія є справжнім “світочем” для деяких країн. Наприклад, візит лідера КНР Сі Цзіньпіна до Москви трактується як найстратегічніша подія. Якщо узагальнити, російські “аналітичні” матеріали позиціонують його так: “Китай і Росія разом. Без Росії Китай вже давно б здолали американці”. Росія не просить допомоги у КНР, а навпаки є для нього “буфером” від загроз. 

Отже, росія “стоїть на заваді гегемонії США” або їхніх “загарбницьких намірів”.

Знищення та покарання 

Якщо на початку повномасштабного вторгнення росія ще намагалася інформаційно грати в “гуманітарну підтримку” окупованого населення (на камеру демонстрували роздачу проднаборів та ліків російськими загарбниками), то зараз ніхто не заперечує “удары возмездия” по українській цивільній інфраструктурі. Накопичуються тексти про потребу знищення українців та всього українського. 

Російські депутати біжать наввипередки зі своїми радикальними заявами. Вони ніби змагаються з Дмитром Медвєдєвим у ступені погроз Україні. Бомбити цивільні міста далеко за лінією фронту – “припустимо”, адже це “удар відплати”. Помста за спротив, зраду, співпрацю із Заходом. А чисто ситуативно – ще й за те, що на території Росії раз од разу трапляється “бавовна”…

Дезінформація та фейки

До речі, старі-добрі фейки теж нікуди не поділися. Й чим гірші справи у росії на фронті, тим вигадливішими вони стають. Із серії: “В Одесі створено концтабір для тих, хто не хоче йти в ЗСУ” або “До лав ЗСУ призивають саме російськомовних зі Сходу України для того, щоб їх всіх вбили”. Відповідна фейкова інформація, звісно, містить і повідомлення про російські “перемоги”.

Вся ця отруйна суміш пропаганди подається під соусом демонстрації цілковитої підтримки лідера та його дій з боку населення. Відповідна фігура інформаційно подається як така, що об’єднує сьогоднішню країну та рятує від зазіхань ворогів. 

Отже, російські наративи та меседжі, які їх унаочнюють, нагадують колоду карт. В якісь тижні дістають одні карти, в якісь – інші. Але всі вони “краплені”.

В українців більшість із перелічених наративів та меседжів не викликають нічого, крім зневажливого сміху. Але також варто пам’ятати, що “гаряча” стадія агресії не обнулила намагання росії також застосовувати засоби гібридної війни. Будь-які внутрішні розколи в українському суспільстві та політикумі будуть використані проти нас. 

Унікальна українська стійкість неможлива без згуртованості.

Джерело: Українська правда