Стійкість Дніпропетровщини тримається на громадському секторі та взаємодопомозі – підсумки регіональної платформи
22 липня 2026 року у Дніпрі відбулася експертна дискусія «Дніпропетровщина-2027: ризики стійкості, сценарії та пріоритети дій», яку організувала Національна платформа стійкості та згуртованості.
Модерували захід співзасновник Національної платформи, політолог Олег Саакян та регіональний координатор Національної платформи у Дніпропетровській області, президент БО ВБФ «ГОРЄНІЄ» Денис Гречко.
На початку обговорення з вітальним словом виступила Валерія Скворцова, виконавча директорка Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД).
Вона зазначила, що під час заходу учасники не лише ознайомляться з результатами оцінки ризиків та локальних діалогів, проведених у регіоні, а й спробують напрацювати практичні рішення.
Іван Вартовник, проєктний координатор УНЦПД, додав, що Дніпропетровська область є доволі новою для Національної платформи – співпраця розпочалася у жовтні-листопаді минулого року, але вже є багато спільних напрацювань, які сьогодні й будуть представлені. Національна платформа вдячна експертам, які оцінювали ризики стійкості Дніпропетровщини: загалом було отримано близько 3800 оцінок та 1000 коментарів.
У часи, які ми зараз проживаємо, стійкість має об’єднувати. Так вважає Олексій Урлаткін, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Дніпропетровській області. Основне завдання – взяти найкращі практики згуртованості й інтегрувати їх у життя, адже тільки разом ми можемо щось змінювати.
Співзасновник Національної платформи Володимир Лупацій презентував результати оцінки ризиків для Дніпропетровської області. За основу було взято британський ризик-орієнтований підхід, коли стійкість визначається як здатність ідентифікувати та оцінювати ризики, а також управляти ними.
У дослідженні Національної платформи оцінювалися 64 ризики у п’яти вимірах. Йдеться про соціальну згуртованість, безпеку, інфраструктуру, управління та залученість, інформаційну стійкість.
На Дніпропетровщині у так званому «червоному квадраті» опинилися 23 ризики з 64. Вони мають найвищу ймовірність настання та найбільший потенційний вплив на суспільну стійкість. Для порівняння: середній показник прифронтових регіонів – 30 із 64.
До десяти найбільш значущих ризиків належать ризик багатоденного блекауту, відключення мобільного зв’язку, зростання кількості людей у складних життєвих обставинах, відтік капіталу, транспортна ізоляція, ризик масової евакуації, ризик тимчасової окупації області, припинення водо- та теплопостачання.
Володимир Лупацій розповів, що саме посилює крихкість. По-перше, це емоційне виснаження через постійні обстріли та конкуренція ВПО за обмежені ресурси. По-друге – людська безпека, адже географія застосування FPV-дронів і керованих авіабомб проти цивільного населення останнім часом розширюється. По-третє, наявна система цивільного захисту не відповідає реальним викликам. У прифронтових громадах спостерігається певна дезорієнтація управління, кадровий голод у критичних сферах і перевантаження бюджетів. З точки зору інформаційної стійкості, відбувається посилення ІПСО про прорив фронту. Анонімні Telegram-канали випереджають офіційні джерела за швидкістю поширення інформації та охопленням аудиторії.
Найбільшою загрозою є ситуація «ідеального шторму», коли ризики з усіх секторів накладатимуться один на одного.
Щоб запобігти цьому, потрібен План стійкості 2.0, який міститиме не лише заходи, пов’язані з енергетикою. Також слід змінити спосіб дії й перейти від реагування на кризу, яка вже сталася, до попередження. Тут допоможе реєстр ризиків.
Співзасновниця Національної платформи Юлія Тищенко представила узагальнені результати «клубів згуртованості» – закритих фасилітованих діалогів про повсякденну стійкість і управлінську довіру. На Дніпропетровщині громаду тримають насамперед громадські та благодійні організації, а також взаємодопомога. Але це компенсаційна стійкість.
Розхитують громаду безпекові та соціальні (житло, вартість оренди, нестабільні доходи тощо) питання, а також втома. Якщо говорити про управлінську стійкість, то довіра формується через практичний результат («мені допомогли/мене почули»). Недовіра виникає через непрозорий розподіл ресурсів та незрозумілі правила доступу до них. Отже, стійкість – це також управлінська спроможність справедливо розподіляти ресурси.
Контекст дослідження передбачає, що Дніпро є великим містом з потужною благодійною інфраструктурою, але й з великим соціальним навантаженням. Учасники діалогів виокремили декілька ліній потенційної напруги: ВПО і місцеві (житло, гуманітарна допомога, працевлаштування та ін.), військові, ветерани і цивільні (мобілізація, доступ до пільг, тощо), громадяни та інституції, інформаційний простір (чутки і вкиди про виплати, преференції, рішення влади).
Головні проблеми – це житлова невизначеність ВПО, бюрократія, непрозорі критерії допомоги, виснаження громадського сектору, непідготовленість до повернення ветеранів, нечутлива комунікація влади.
Певною проблемою є й те, що довіра до органів місцевого самоврядування є персоналізованою – довіряють тим, хто «може вирішити питання». Натомість стала довіра неможлива без залучення та участі мешканців громад. Для цього існує декілька інструментів, серед яких – онлайн звернення, ГО та хаби, правовий супровід, консультативні ради та ін.
Як основні ризики для стійкості учасники локальних діалогів визначили втому та виснаження; конкуренцію за ресурси; персоналізацію доступу через те, що рівність правил слабшає; заміщення держави громадським сектором; повернення військових, яким потрібні «маршрути реінтеграції».
Перед форсайт-сесією адвокатка Ольга Степанова і директор БО «БФ “Центр допомоги переселенцям та ветеранам”» Павло Медвідь поділилися власною рефлексією щодо оцінки ризиків.
Ольга Степанова зазначила, що багато ризиків є взаємопов’язаними: так, багатоденний блекаут може спричинити зникнення мобільного зв’язку, а відсутність централізованого водо та теплопостачання – масову евакуацію. Для ВПО та людей у складних життєвих обставинах головне – задовольнити базові потреби (житло, робота, соціальні виплати). Що стосується відтоку капіталу, то цей ризик сьогодні дещо пом’якшується завдяки діяльності релокованого бізнесу.
Ми вже навчилися працювати з багатьма ризиками, вважає Павло Медвідь. До прикладу, мобільні генератори та зарядні станції допомагають пережити відсутність електрики. З іншого боку, слід брати до уваги, що ризик психологічного виснаження призводить до втрати людиною довіри до інших і відмови співпрацювати. Ще один суттєвий ризик – втрата людського капіталу. Без людей немає громади.
Друга частина заходу була присвячена форсайту, який модерував Денис Гречко. Учасники мали визначити та обговорити найкритичніші ризики суспільної стійкості, а також запропонувати дорожню карту запобігання цим ризикам або зменшення їхнього впливу.
Сесія проходила у кілька етапів. Спочатку учасники створили власний рейтинг найбільших ризиків, обравши три з десяти найбільш значущих ризиків, зазначених у презентації Володимира Лупація. Ними виявилися (1) ризик тимчасової окупації області, (2) ризик масової евакуації та (3) ризик багатоденного блекауту.
Розподілившись на три групи, кожна з яких працювала з один із визначених ризиків, учасники форсайту дали відповіді на такі питання: що станеться, якщо цей ризик посилиться? На кого і на що це вплине? Що потрібно робити, щоб мінімізувати цей ризик? Хто має очолити та підтримати реалізацію рішення?
Далі кожна з команд запропонувала власне бачення. Так, багатоденний блекаут призведе до відключення мобільного зв’язку, зникнення централізованого водо- та теплопостачання, зупинки критичної інфраструктури, нестачі пального, виїзду населення та бізнесу і, як наслідок, відтоку капіталу та зниження економічної активності. Запобігти цьому можливо, створивши розподілену систему електрогенерації та посиливши ППО.
У свою чергу, масова евакуація – це відтік людського капіталу, можливий комунальний колапс, згортання ринку праці, падіння економіки та зростання навантаження на соціальну сферу, адже залишаться якраз вразливі групи населення. З метою недопущення такого сценарію потрібно посилювати оборону (зокрема, будувати фортифікаційні споруди та підземні школи), створювати стратегічні запаси і протидіяти дезінформації, яка підживлює панічні настрої.
Аби мінімізувати ризик тимчасової окупації області, необхідно вчасно інформувати населення про те, що відбувається, розробити мапу захищених шляхів евакуації, навчати людей, як діяти у надзвичайних ситуаціях. Також серед запобіжників – загальне посилення обороноздатності, ефективна розвідка, міжнародна співпраця, інформаційна безпека, економічна стійкість та підтримка бізнесу.
«Дорожня карта» суспільної стійкості Дніпропетровщини теж розроблялася у командах. Кожна з них або проєктувала першочергові управлінські рішення, або опрацьовувала заходи для громад з попередження ризиків, або визначала пріоритетні напрямки міжнародної підтримки.
Отже, на думку учасників, управлінські рішення передбачають посилення захисту критичної інфраструктури та безпеки населення, створення «куполу» ППО, розвиток розподіленої генерації. Громадам варто прийняти програми щодо облаштування антидронових сіток на всій території області і посилювати засоби цивільного захисту (насамперед, будувати надійні укриття). ВА мають прийняти програми з підтримки ВПО, де на першому місці буде забезпечення житлом.
Пріоритетні напрямки міжнародної підтримки – це посилення обороноздатності, гранти для бізнесу, медицини, освіти, громадського сектору, а також допомога комунальним підприємствам і ДСНС. Крім цього, підтримку слід спрямовувати на відновлення критичної інфраструктури та відбудову пошкодженого і зруйнованого житла. Ще одна точка докладання зусиль – соціальна допомога ВПО, ветеранам, вразливим групам населення. Це дозволить покращити якість життя і у такий спосіб знизити кількість людей у складних життєвих обставинах.
Завершуючи обговорення, Олег Саакян запевнив учасників, що всі матеріали будуть опрацьовані й враховані в аналітичних документах, а Володимир Лупацій висловив зацікавленість у виході на стадію імплементації тих рекомендацій, які зроблені на підставі як досліджень, так і відкритих дискусій.
Незважаючи на те, що європейський підхід до стійкості працює переважним чином з немілітарними викликами, а підхід НАТО враховує мілітарні, вони мають спільну рису: суб’єкт забезпечення стійкості – інституція. Про це сказав Олег Саакян у заключному слові. Українська формула стійкості інша – тут суб’єктом є суспільство. Що ще раз підтверджує правдивість вислову: «Стійкою є та демократія, яку готові захищати громадяни».
Національна платформа стійкості та згуртованості започаткована у лютому 2018 року. Стратегічними пріоритетами Платформи є зміцнення стійкості держави та суспільства, розвиток згуртованості та національної єдності. За час своєї діяльності Платформа провела понад 130 публічних заходів на національному, регіональному та місцевому рівнях за участі провідних українських і міжнародних експертів у сферах миробудування, перехідного правосуддя, інформаційної реінтеграції та соціальної згуртованості.