Стійкість та згуртованість українського суспільства під час війни (січень – лютий 2026)

Цей звіт підготувала команда Українського незалежного центру політичних досліджень у межах діяльності Національної платформи стійкості та згуртованості, громадянської ініціативи, започаткованої в лютому 2018 року (попередня назва — Національна платформа «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію»).

Звіт базується на даних про події в 12 областях України, що мають значення для формування політики національної стійкості. Відбір областей здійснено на основі аналізу процесів згуртованості мешканців Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Закарпатської, Запорізької, Львівської, Миколаївської, Одеської, Харківської, Херсонської, Чернівецької і Чернігівської областей унаслідок розгортання воєнних дій. Для збору даних ми вирізнили тимчасово окуповані території, прифронтові та звільнені території, а також території, що розташовані в умовному тилу.

УНЦПД висловлює подяку за надані матеріали учасникам Регіональної мережі Національної платформи стійкості та згуртованості: Володимиру Мережку, Денису Гречку, Андрію Романенкові, Миколі Яцкову, Дмитрові Арабаджиєву, Оксані Івасів, Вікторії Демченко, Тамарі Астаховій, Діані Бариновій, Дементію Бєлому, Наталії Нечаєвій-Юрійчук, Любові Мульованій.

РЕЗЮМЕ

Ситуація на фронті

Упродовж січня — лютого 2026 року ситуація на фронті характеризувалася збереженням високої інтенсивності бойових дій і подальшим погіршенням безпеки в низці регіонів. Хоча на окремих ділянках російські війська просувалися повільніше, ніж кілька попередніх місяців, загальний рівень загрози залишався високим, сірі зони розширювалися, лінія фронту посувалась до великих населених пунктів, а Росія системно завдавала страшенних ударів по цивільній інфраструктурі по всій території України, особливо в столиці.

Найбільш напруженою була ситуація в Донецькій області, де активні бойові дії тривали вздовж майже всієї лінії фронту. Російські війська рухалися Краматорсько-Слов’янською агломерацією до ключових оборонних рубежів. Регулярні удари наносились по житлових кварталах, транспортній, торговельній і комунальній інфраструктурі, розширюючи зону прямої небезпеки для цивільного населення.

На південному напрямку, у Запорізькій області, ситуація залишалася нестабільною. Для Херсонської області ключовим викликом був не стільки рух лінії фронту, скільки системний вогневий і дроновий тиск на правобережні поселення. Російські війська завдавали цілеспрямованих ударів по цивільному населенню, житловій забудові, об’єктах енергетичної та водної інфраструктури, а також застосовували тактику дистанційного мінування. Це підтримувало стан хронічної небезпеки навіть за відсутності суттєвих змін безпосередньо на лінії бойового зіткнення.

На північно-східних рубежах України активність противника зберігалася в Харківській області, насамперед на Південно-Слобожанському і Куп’янському напрямках. Регулярні штурмові дії та висока кількість бойових зіткнень постійно тиснули на українську оборону, намагаючись виснажити українські сили і тримати постійну напругу на цій ділянці фронту.

У Дніпропетровській області тривали атаки безпілотників, ракет та авіації на житлову забудову, транспорт і промислові підприємства. В Одеській області продовжувався тиск на портову, логістичну й енергетичну інфраструктуру, що створювало як безпекові, так і економічні ризики. У прикордонних районах Вінницької області облаштовувались інженерні споруди у зв’язку з ризиками, пов’язаними з придністровським напрямком.

У сукупності це свідчить, що в січні — лютому 2026 року, попри відносно повільніші темпи просування противника на окремих ділянках, зона прямої воєнної загрози продовжувала розширюватися, а навантаження на системи управління, життєзабезпечення та цивільну стійкість громад зростало.

Посилання на повний текст звіту