Стійкість та згуртованість українського суспільства під час війни (травень-червень 2026 року)

Цей звіт підготувала команда Українського незалежного центру політичних досліджень у межах діяльності Національної платформи стійкості та згуртованості, громадянської ініціативи, започаткованої в лютому 2018 року (попередня назва — Національна платформа «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію»).

Звіт базується на даних про події в 12 областях України, що мають значення для формування політики національної стійкості. Відбір областей здійснено на основі аналізу процесів згуртованості мешканців Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Закарпатської, Запорізької, Львівської, Миколаївської, Одеської, Харківської, Херсонської, Чернівецької і Чернігівської областей унаслідок розгортання воєнних дій. Для збору даних ми вирізнили тимчасово окуповані території, прифронтові та звільнені території, а також території, що розташовані в умовному тилу.

УНЦПД висловлює подяку за надані матеріали учасникам Регіональної мережі Національної платформи стійкості та згуртованості: Володимиру Мережку, Денису Гречку, Андрію Романенкові, Миколі Яцкову, Дмитрові Арабаджиєву, Оксані Івасів, Вікторії Демченко, Тамарі Астаховій, Діані Бариновій, Дементію Бєлому, Наталії Нечаєвій-Юрійчук, Любові Мульованій.

РЕЗЮМЕ

Ситуація на фронті

У травні — червні 2026 року Росія продовжувала завдавати інтенсивних ударів, а вздовж усієї лінії фронту тривали запеклі бої. На Донеччині російські війська не досягли значного прориву, але тисли на Покровсько-Мирноградському, Костянтинівському й Краматорському напрямках. На окремих ділянках вони розширили сіру зону, тоді як основні міські райони залишалися під контролем Сил оборони України. Противник і надалі намагався проникати малими групами й закріплюватися в міській забудові. На Запоріжжі тривали активні бойові дії та спроби російських військ просуватися в районах Гуляйполя, Оріхова, Степногірська, завдаючи ударів по обласному центру й громадах області. Російські війська застосовували керовані авіабомби, балістичні ракети, ударні й FPV-дрони. Почастішали удари по громадському транспорту, зупинках, торговельних об’єктах і житлових кварталах. Наприкінці червня атаки спричинили масштабні відключення електроенергії в Запоріжжі та Запорізькому районі.

На Придніпровському напрямку на правобережній Херсонщині інтенсивність російських наземних дій дещо знизилася. Масштабне форсування Дніпра залишалося малоймовірним через посилення українських ударів по маршрутах постачання російської армії на лівому березі. Головною загрозою для правобережних громад були FPV-дрони, дистанційне мінування й удари по цивільній інфраструктурі. У Херсоні і прибережних громадах Росія постійно атакувала дронами житлові квартали, транспорт, медичні й гуманітарні об’єкти. Постійна небезпека змусила владу змінювати маршрути, евакуйовувати населення та окремі установи, а через дистанційне мінування пересуватися містом ставало дедалі складніше.

На Харківщині російські війська частіше застосовували керовані авіабомби й ударні дрони проти житлових районів і цивільної інфраструктури. Найскладнішою залишалася ситуація у Вовчанську та на інших ділянках Південно-Слобожанського напрямку, де російські підрозділи намагалися проникати малими групами й закріплюватися поблизу державного кордону. На Куп’янському і Лимансько-Слов’янському напрямках противник атакував, однак значного прориву не досяг.

На Дніпропетровщині зона постійних атак розширилася з Нікопольщини на Синельниківський район. Нікопольські громади регулярно зазнавали ударів дронами й артилерією, а через посилення авіаударів по Васильківці частина населення виїхала. Окремі удари по Дніпру й Кривому Рогу були спрямовані на логістичну та економічну інфраструктуру, важливу для забезпечення області і фронту.

На Чернігівщині тривали щоденні обстріли прикордонних громад. Окремою тенденцією стали удари по автозаправних станціях: лише 30 червня влучання зафіксували на території чотирьох АЗС. Наприкінці червня окремим ризиком стала можливість розширення наземних бойових дій: головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський назвав реалістичним сценарій російського наступу з території Брянської області. Такий наступ міг би розтягнути лінію фронту й відтягнути український резерв з інших напрямків. У звітний період ознак початку такого наступу не зафіксовано.

На Одещині поряд з портовою інфраструктурою під ударами опинялися енергетичні об’єкти, цивільні судна, житлові будинки, медичні заклади і транспорт. Окремою ціллю російських атакзалишалася Придунайщина через її значення для експорту й міжнародної логістики.

Сили оборони України посилили удари по російській логістиці на окупованих територіях і по об’єктах нафтоперероблення в Росії. Під вогневим контролем перебували автомобільні маршрути, мости й транспортні розв’язки, які забезпечували постачання російських військ і сухопутний коридор до Криму. Удари по нафтопереробних заводах та паливній інфраструктурі скорочували виробництво пального й ускладнювали постачання російській армії.

Посилання на повний текст звіту