“В Україні бракує координації зусиль релігійних організацій різних конфесій для посилення стійкості”, – підсумки обговорення

20 квітня 2022 року відбулася відкрита дискусія на тему “Релігійні організації України під час війни: приклади згуртованості та ризики для стійкості”, організована Національною платформою стійкості та згуртованості.

Модерував захід Ігор Козловський – старший науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України.

Обговорення складалося з двох частин: спочатку учасники висловилися щодо наслідків війни та породжених нею викликів для релігійних організацій, а потім поділилися думками щодо участі церков у відновленні українського суспільства і країни.

Відкрив дискусію Віктор Єленський, голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті. Він зауважив, що під час війни дуже загострюються релігійні почуття, але водночас багато людей відчувають розгубленість. Ми маємо замислюватися, яким є “богослов’я після Бучі” так само, як раніше людство ставило питання про “богослов’я після Освенциму”. 

Релігія на війні допомагає вижити і суспільству, і людині. Прояви цієї допомоги – самовіддана капеланська душпастирська праця, гуманітарна підтримка переселенців та багато іншого. 

Водночас державі треба бути свідомою того, що релігія та церква можуть бути “зброєю” агресора у гібридній війні. Сьогодні вже готовий законопроєкт, який не допускатиме діяльність на території України релігійних організацій, пов’язаних з центрами у державі-агресорі. Віктор Єленський сподівається, що цей законопроєкт буде підтриманий народними депутатами.

Церкви, на відміну від інших соціальних інститутів, працюють з сакральним виміром суспільного, стверджує співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості Юлія Тищенко. Важливо, щоб українські релігійні організації активніше взаємодіяли з нашими співгромадянами, які виїхали за кордон, адже для православних там часто-густо є лише церква країни-агресора.

Ще один перспективний напрям – співпраця з європейськими релігійними організаціями на рівні grass-roots. Це знак відкритості України світу та один з чинників європейської інтеграції.

Говорячи про ризики, Юлія Тищенко підкреслила, що релігійні організації є зрізом нашого суспільства, а отже також зазнають негативного інформаційного впливу з боку агресора. Серед релігійних лідерів є колаборанти, але до кожного випадку потрібен індивідуальний підхід із застосуваннями спеціально розроблених механізмів перехідного правосуддя.

Певним ризиком також є те, що, працюючи з сакральними значеннями, церкви, які є підконтрольними ворогові, можуть маніпулювати свідомістю українців через “специфічні” інтерпретації понять “гріх”, “спокута”, “покаяння” тощо. В умовах війни треба на це зважати.

Отець Георгій Коваленко, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості, розповів про свої враження від відправлення Великодньої служби для українців у Вільнюсі. 

Війна по-справжньому поєднала Хрест та Воскресіння. “Герої не вмирають” – дуже близько за сенсами до “Христос Воскрес”. До самопожертви заради життя і перемоги добра готові не тільки віруючі, але й нерелігійні співвітчизники, які вірять у гідне майбутнє України.

О. Георгій теж відзначив певні виклики для церков. По-перше, це зміна складу парафій, бо хтось поїхав, але натомість приєдналися переселенці, деякі – навіть з інших конфесій.

По-друге, недостатня кількість військових капеланів. Тільки ЗСУ потребують 738 посад, проте виданих мандатів – лише 244, а реально отримали призначення 78 капеланів. Необхідно шукати рішення, як їх готувати. Крім того, існує потреба у лікарняних капеланах та представниках українських релігійних організацій за кордоном. Зараз їх умовно 20 на декілька мільйонів переселенців.

Про недостатню кількість капеланів та священнослужителів за кордоном також згадала Людмила Филипович, віцепрезидентка Української асоціації релігієзнавців. Серед інших ризиків, про які вона казала – брак антистресових психологів, у тому числі й для самих капеланів; неузгодженість у співпраці між ЗСУ, державою та церквою; не дуже активна, на її думку, “включеність у війну” протестантських громад та деякі інші. 

Головне на що, за словами Людмили Филипович, слід звернути увагу – це брак інформації та координації зусиль релігійних організацій різних конфесій для зібрання розпорошених зусиль і ресурсів.

Віта Титаренко, старша наукова співробітниця відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України, яка зараз є військовослужбовицею ЗСУ, розповіла про релігійні потреби бійців, бо знає про них “зсередини”.

Це вже згадана кадрова проблема з капеланством, запит на більш тісну співпрацю капеланів і волонтерів-психологів (хоча замінити один одного вони, звісно, не можуть), запровадження інституту жінок-дияконіс, а також мотивування військових міжконфесійними відзнаками. 

Війна зруйнувала не тільки храми, але й релігійні громади, й також призвела до зменшення релігійного плюралізму в Україні. Таку думку висловив керівник проєкту “Релігія в огні” Руслан Халіков. 

Він навів такі дані: з 24 лютого 2022 року до сьогодні в Україні зруйновано близько 500 релігійних споруд, серед яких переважають православні храми. У Донецькій та Луганській областях понад 150 випадків руйнування, у Київській області – понад 70. 

На нас чекає складне завдання не лише фізичної відбудови, але й “перевигадування” релігійних спільнот, аби заново створити життєздатний плюралізм.

Рустам Асанов, який очолює кримсько-татарську релігійну громаду “Бірлік” Генічеського району Херсонської області у складі Кримського Муфтіяту, розповів про проблеми релігійних громад, що опинилися в окупації, та тих, що знаходяться на вільній території.

Представники перших зіткнулися з реальними загрозами життю і здоров’ю. Багато хто постраждав від катувань. Але жодна організація, яка належить до Духовного управління мусульман АР Крим не пішла на поступки і співпрацю з ворогом, а всі їх лідери виїхали з окупованих територій.

Мусульманські осередки на вільній території долучаються до підтримки суспільства. На їх базі відкриваються “Пункти незламності”, проводяться благодійні заходи, як от акція “Годуємо Україну разом”тощо.

Обговорюючи участь релігійних спільнот у відновленні країни та ліквідації наслідків війни, учасники дискусії висловили декілька пропозицій:

• Релігійні організації відіграватимуть значну роль у реінтеграції ветеранів до мирного життя та працюватимуть з травмами.
• Важливо започатковувати освітні капеланські програми на базі вишів (одну з таких невдовзі відкриють у НаУКМА).
• Необхідно розвивати міжконфесійну співпрацю (і не тільки серед християнських церков), проводити спільні молитви і служіння.
• Діяльність релігійних організацій на низовому рівні потребує масштабування, а це означає вихід за “корпоративні межі”.
• Доцільно створити фонд для підтримки місіонерських поїздок українських священників до наших громад за кордоном.
• Релігійні організація і держава можуть об’єднати зусилля для документування воєнних злочинів, у тому числі – проти самих релігійних спільнот.
• Духовну, релігійну безпеку варто розглядати як складову національної безпеки й випрацювати її критерії.

Релігійні організації – частина громадянського суспільства. Вони разом несуть відповідальність за країну. Водночас ми не маємо відзеркалювати ворога. Війна спонукає не до втрати людяності, а до її примноження. Релігійні організації допомагають українцям повернутися до цілісності і нормального життя. Так підсумував дискусію Ігор Козловський.

Національна платформа стійкості та згуртованості започаткована у лютому 2018-го року. Наші стратегічні пріоритети – це стійкість держави та суспільства, згуртованість та єдність. За час своєї діяльності Національна платформа стійкості та згуртованості провела понад 70 публічних заходів на національному, регіональному та місцевому рівнях й залучила провідних міжнародних експертів з питань миробудування, перехідного правосуддя, інформаційної реінтеграції, соціальної згуртованості та національної єдності. Ініціатива реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу в рамках проєкту “Побудова стійкості в конфлікті шляхом діалогу”.